Мартін Іден

Щодня вiн писав по три тисячi слiв i щовечора заглиблювався в журнали, силкуючись зрозумiти, якi саме повiстi, статтi й вiршi видавцi ухвалюють до друку. Одне було ясно: все, що написали цi численнi автори, мiг би написати й вiн, а коли б йому дали час, то написав би таке, що iм i не пiд силу. Прочитавши в «Книжкових новинах» замiтку про авторський гонорар, вiн дуже зрадiв, але не тому, що Редьярд Кiплiнг бере долар за слово, а тому, що першоряднi журнали платять за слово щонайменше два центи. «Друг молодi», безперечно, журнал першорядний, отже, за три тисячi слiв, що вiн написав сьогоднi, вiн матиме шiстдесят доларiв – двомiсячний заробiток на морi!

У п’ятницю ввечерi Мартiн закiнчив повiсть, що складалася з двадцяти однiеi тисячi слiв.

По два центи за слово – це чотириста двадцять доларiв. Непогана платня, як за тиждень роботи. Таких грошей вiн нiколи ще не одержував. Йому навiть нiкуди буде дiвати iх. Вiн натрапив на золоте дно, – звiдси можна черпати й черпати. Вiн вирiшив придбати собi дещо з одежi, передплатити силу рiзних журналiв i накупити всяких довiдникiв, по якi йому тепер доводиться бiгати до бiблiотеки. І все ж вiд чотирьохсот двадцяти доларiв лишалося ще чимало. Вiн довго сушив собi голову, на що б iх витратити, i врештi надумав найняти Гертрудi служницю, а Мерiен подарувати велосипед.

Здавши на пошту грубий рукопис для «Друга молодi» та накресливши план нарису про ловцiв перлiв, вiн у суботу пiсля обiду пiшов до Рут. Їi попередив телефоном, i вона вийшла йому вiдчинити.

Вiд нього так i вiйнуло на неi знайомим вiдчуттям дужостi й здоров’я. Здавалося, що вогонь пройняв усе ii тiло, розлився по жилах гарячим струмком, i, напоена його снагою, дiвчина аж затремтiла. Мартiн почервонiв, торкнувшись ii руки i зазирнувши в голубi очi, але свiжа бронза, якою сонце за вiсiм мiсяцiв вкрило його лице, заховала рум’янець. Проте шию ця бронза не захистила вiд тугого комiрця. Побачивши таку саму червону смужку на шиi, Рут мимохiть посмiхнулась, але ця посмiшка вмить зникла, коли вона глянула на його одяг. Новий костюм – перший, пошитий на замовлення, – справдi був до лиця Мартiновi, i його постать у ньому здавалася тоншою й стрункiшою. Крiм того, замiсть кашкета в руках вiн тримав м’який капелюх, який вона тут же велiла йому надiти i висловила свое задоволення з його зовнiшностi. Вона давно вже не почувала себе такою щасливою. Адже ця змiна в ньому – вiд неi, i, сповнена гордостi, вона загорiлась бажанням допомагати йому й далi.