Мартін Іден

А тепер я хотiв би знати, який менi взяти напрямок. Може, ви менi допоможете? Звiдки ви знаете все те, про що оце говорили?

– Я ходила до школи i вчилася, – вiдповiла Рут.

– Я теж ходив до школи, коли був малий, – почав вiн.

– Так, але я маю на увазi середню школу, унiверситет.

– Ви вчились в унiверситетi? – спитав вiн, украй здивований. Йому здалося, що вона вiддалилась од нього принаймнi на мiльйон миль.

– Я й тепер його вiдвiдую. Слухаю спецiальний курс англiйськоi фiлологii.

Вiн не зрозумiв, що то за «фiлологiя», але, вiдзначивши про себе свое неуцтво, провадив далi:

– Скiльки менi треба вчитися, щоб я мiг ходити до унiверситету?

Вона посмiхнулася:

– Це залежить од того, чи багато ви вчилися ранiш. Ви нiколи не вiдвiдували середньоi школи? Звiсно, нi… А початкову скiнчили?

– Менi лишалось ще два роки, коли я кинув, – вiдповiв Мартiн. – Але за навчання завжди мав нагороди.

Одразу ж вiн розсердився на себе за цi хвастощi i так люто стиснув бильця крiсла, аж пальцi заболiли.

Водночас юнак побачив, що в кiмнату ввiйшла якась жiнка. Дiвчина пiдвелась i побiгла iй назустрiч. Вони поцiлувались i, обнявши одна одну за стан, пiдiйшли до нього. «Певно, мати», – подумав вiн.

Це була висока блондинка, струнка й вродлива. Їi пишне вбрання було саме таке, яке личило господинi цього дому, i тiшило око красою лiнiй. Вона i ii туалет нагадали Мартiновi акторку. Спало на пам’ять, як такi самi пишнi ледi i в таких самих убраннях входили до лондонських театрiв, а вiн стояв i дивився на них, аж поки полiсмен не виганяв його з пiд’iзду на дощ.

Потiм зринув у думцi Гранд-Отель у Йокогамi, де йому теж доводилось бачити на вулицi поважних панiй. Далi перед очима промайнула тисяча рiзних образiв, що iх вiн колись бачив у Йокогамськiй гаванi. Але Мартiн швидко вiдiгнав цi спогади, змушений повернутись до дiйсностi. Вiн здогадався, що йому треба встати, щоб познайомитись, i насилу пiдвiвся. Штани в нього на колiнах надималися, руки безпорадно висiли, а обличчя на саму думку про майбутне випробування спохмурнiло.

РОЗДІЛ II

Перехiд до iдальнi був для нього кошмаром. Серед усiх цих речей, на якi можна було щомитi наштовхнутися, навiть ступити крок, здавалося, неможливо. Але врештi вiн таки прибув на мiсце i оце сидить обiк неi. Величезна кiлькiсть ножiв та виделок злякала його.