Мартін Іден

Ще нiколи не бувало, щоб вiн не змiг опанувати того, що хотiв, а цим разом йому таки дуже кортiло навчитися висловлювати своi почуття й думки так, щоб ця дiвчина його розумiла. Тепер вона дедалi бiльшала на його обрii.

– Ось, наприклад, Лонгфелло… – почала Рут.

– Так, так, я читав його, – перебив Мартiн у нестримному бажаннi виявити перед нею увесь свiй – хоч i невеличкий – запас книжкових знань, показати, що вiн не такий уже й неук. – «Псалом життя», «Ексцельсiор» i… здаеться, все.

Рут, посмiхнувшись, кивнула головою, i Мартiн вiдчув у ii посмiшцi жалiсливу поблажливiсть.

І куди вiн пнеться, дурень? Цей Лонгфелло написав, мабуть, безлiч книжок!

– Вибачте, мiс, що я так незграбно встряв. Я справдi в цьому нiчого не тямлю. Не стикався з цим. Але тепер буде iнакше.

Це прозвучало, як погроза. У голосi його бринiла рiшучiсть, очi блищали, обличчя спохмурнiло. Їй здалося, що й щелепа у нього висунулась наперед: обличчя стало неприемно визивним. Водночас Рут вiдчула, як передаеться iй вiд нього хвиля буйноi мужностi.

– Я вiрю, що тепер буде iнакше, – докiнчила вона смiючись. – Ви такий дужий!

На мить ii погляд спинився на його мускулястiй, схожiй на волову, бронзовiй од сонця шиi, вiд якоi так i пашiло здоров’ям та силою. І хоч Мартiн сидiв перед нею червоний i упокорений, дiвчина знов вiдчула потяг до нього. Їi здивувала шалена думка, що раптом виникла у неi. Їй здалося – якби вона обхопила його руками за шию, то вся ця сила й мiць перелилася б у неi. Вона була вражена, наче несподiвано довiдалася про зiпсованiсть своеi натури.

Фiзична сила – це щось низьке i вульгарне, ii iдеалом чоловiчоi вроди була стрункiсть i витонченiсть. Але дивна думка не полишала ii. Рут не розумiла, як могло в неi з’явитись бажання оповити руками цю засмаглу шию? А тим часом усе було просто. Вона не дуже могла похвалитися здоров’ям, i ii тiло та душа потребували сили. Однак вона цього не усвiдомлювала, знала тiльки, що жоден чоловiк не справляв на неi такого враження, як цей, хоч його неправильна вимова щохвилини разила iй слух.

– Так, я взагалi здоровий як бик, – сказав вiн. – Коли прикрутить, то можу й залiзо перетравити. Але зараз у мене наче розлад шлунка. Чимало з того, що ви казали, я не можу перетравити. Не звик до цього. Я люблю книжки й вiршi i, як маю час, читаю, одначе нiколи не думав про них так, як ви. Тим-то й не вмiю про них говорити. Я мов той мореплавець, що пливе по невiдомому морю без карти й компаса.