Консуело

Я знаю, що ви мене не любите й нiколи не полюбите. Ось чому я такий смутний i стриманий бiля вас.

Корилла. А якби я раптом тебе полюбила?

Андзолето. Я був би в повному розпачi, тому що ризикував би звалитися з неба просто в прiрву i, завоювавши вас цiною всього мого майбутнього щастя, втратити вас через яку-небудь годину.

Корилла. Що ж змушуе тебе припускати таку мiнливiсть з мого боку?

Андзолето. По-перше, моя власна нiкчемнiсть, а по-друге, все те погане, що про вас говорять.

Корилла.

Хто ж так злословить про мене?

Андзолето. Усi чоловiки, тому що всi вони обожнюють вас.

Корилла. Виходить, якби я мала дурiсть закохатися в тебе й зiзнатися тобi в цьому, ти, мабуть, вiдштовхнув би мене?

Андзолето. Не знаю, чи знайду я в собi сили втiкати вiд вас, але якби знайшов, то, звичайно, нiколи не став би бiльше з вами зустрiчатися.

– У такому разi, – заявила Корилла, – менi хочеться просто iз цiкавостi провести цей дослiд… Андзолето, менi здаеться, що я тебе люблю.

– А я цьому не вiрю. І якщо не втiкаю вiд вас, то тiльки тому, що дуже добре розумiю – ви з мене смiетесь. Але ви не збентежите мене такою грою й навiть не скривдите.

– Ти, здаеться, хочеш здолати мене хитрiстю?

– А чом би й нi? Але я не такий страшний, оскiльки сам даю вам засiб перемогти мене.

– Який же?

– Спробуйте повторити серйозно те, що ви сказали жартома. Я злякаюся на смерть i кинуся навтiки.

– Який ти дивний! Я бачу, що з тобою треба бути насторожi.

Ти з тих, кому мало аромату троянди, а потрiбно ii зiрвати та ще сховати пiд скляний ковпак. Я не очiкувала, що у твоi роки ти такий смiливий i свавiльний!

– І ви зневажаете мене за це?

– Навпаки, ти менi такий бiльше подобаешся. Добранiч, Андзолето, ми скоро побачимось.

Вона простягла йому свою красиву руку, й вiн жагуче поцiлував ii.

«Спритно ж я вiдкараскався», – думав вiн, бiжучи по галереях уздовж каналу.

Не сподiваючись такоi пiзньоi години достукатися в халупу, де вiн зазвичай ночував, Андзолето вирiшив простягтися бiля першого-лiпшого порога й насолодитися тим райським спокоем, що його знають лише дiти й бiдняки.

Але вперше у життi вiн не змiг знайти жодноi плити, достатньо чистоi, щоб зважитися на неi лягти. Хоча брукiвка Венецii й чистiша та бiлiша за всяку iншу на свiтi, все-таки вона занадто курна для елегантного чорного костюма iз найтоншого сукна.