Консуело

Проте вона пiдiйшла до нього й узяла його за руку – рука була холодна, а коли Андзолето притулив ii руку до свого чола, дiвчина вiдчула, що чоло юнака гаряче.

– Ти хворий! – вигукнула вона з тривогою, вiдкинувши всi iншi мiркування. – Якщо так, звичайно, поспи годинку на моiй постелi.

Андзолето не змусив ii двiчi повторювати цю пропозицiю.

– Добра, як сам Бог, – прошепотiв вiн, простягаючись на матрацi iз прибережника.

Консуело накрила його ковдрою й, притягши з кутка таке-сяке свое ганчiр'я, ще прикрила йому ноги.

Укладаючи його з материнською дбайливiстю, вона тихенько прошепотiла йому:

– Андзолето, лiжко, на якому ти зараз заснеш, – те, де я спала з моею матiр'ю протягом останнiх рокiв ii життя. Тут вона померла, i я, одягши ii в саван, стояла бiля неi й молилася, поки похоронний човен не вiдвiз ii вiд мене назавжди. Отож, я хочу зараз розповiсти тобi, що вона змусила мене обiцяти iй у своi останнi хвилини. «Консуело, – сказала вона, – заприсягнися менi перед розп'яттям, що Андзолето ляже в це лiжко на мое мiсце не ранiше, нiж ви з ним обвiнчаетеся в церквi».

– І ти заприсяглася?

– І я заприсяглася. Але, дозволивши тобi спати тут зараз, я поступилася тобi не мiсцем матерi, а моiм власним.

– А ти, бiдолашко, так i не заснеш? – вигукнув Андзолето, роблячи над собою зусилля й пiдводячись. – Який я, одначе, негiдник! Зараз же пiду спати на вулицю!

– Нi! Нi! – сказала Консуело, лагiдно змушуючи його лягти назад на подушку.

 – Ти хворий, а я здорова. Мати моя померла щирою католичкою, вона тепер на небi й постiйно дивиться на нас звiдти. Вона знае, що ти дотримався даноi iй обiцянки – не покинув мене. Вона знае також, що наша любов не менш чиста тепер, нiж була при нiй. Вона бачить, що й у цю мить я не подумую нi про що погане, не роблю нiчого поганого. Упокiй, Господи, ii душу!

Тут Консуело перехрестилась.

Андзолето вже заснув. Виходячи, Консуело прошепотiла:

– Там, на терасi, я помолюся, щоб ти не занедужав.

– Добра, як Бог, – у пiвснi повторив Андзолето, навiть не помiтивши, що наречена залишила його самого.

Консуело дiйсно пiшла молитися на терасу. Через якийсь час вона повернулася глянути, чи не гiрше йому, i, побачивши, що вiн безтурботно спить, довго, зосереджено дивилася на його красиве блiде лице, осяяне мiсяцем.