Консуело

– Як? Ти говориш, що в школi е дiамант, блиску якого моi очi нiколи ще не бачили? Якщо маестро Порпора зiграв зi мною такий жарт…

– Дiамант, про який я говорю, не належить до числа учениць школи. Це бiдна дiвчина, що спiвае тiльки в хорi, коли ii запрошують; професор дае iй приватнi уроки з милостi, але ще бiльше з любовi до справи.

– Виходить, у цiеi дiвчини зовсiм винятковi здiбностi: адже задовольнити професора нелегко й вiн не дуже щедрий нi на свiй час, нi на свою працю. Можливо, я чув ii коли-небудь, але не знав, що це спiвае саме вона?

– Ваша ясновельможнiсть чули ii давно, коли вона була ще дитиною.

Тепер це доросла, сильна дiвчина, старанна i вчена, як сам професор; якби вона проспiвала на сценi три такти поруч iз Кориллою, ту б одразу освистали.

– І вона нiколи не спiвае привселюдно? Невже професор не змушуе ii виступати на своiх великих вечернях?

– Ранiше професор охоче слухав ii спiв у церквi, але вiдтодi як заздрiснi й мстивi ученицi пригрозили вигнати ii з хорiв, якщо тiльки вона з'явиться серед них…

– Так, виходить, це дiвчина поганоi поведiнки?

– О Боже милостивий! Вона чиста, як дверi раю, ваша ясновельможносте.

Але вона бiдна й низького походження… як i я, ваша ясновельможносте, якого, одначе, ви милостиво наближаете до себе. А цi злi вiдьми загрожували професоровi поскаржитися вам на те, що вiн, усупереч правилам школи, приводить у клас приватну ученицю.

– Де ж я можу послухати це чудо?

– Накажiть, ваша ясновельможносте, професоровi, щоб вiн змусив ii проспiвати у вашiй присутностi, i тодi ви самi будете мати можливiсть судити про ii голос i величезне обдаровання.

– Твоя впевненiсть мимоволi змушуе мене повiрити тобi. Так ти говориш, що я колись чув ii… Я намагаюся пригадати, але…

– У церквi Мендiкантi в день генеральноi репетицii «Salve, Regina» Перголезе…

– Згадав! – вигукнув граф. – Голос, виразнiсть, розумiння надзвичайнi!

– І вона ж була тодi зовсiм дитиною, ваша ясновельможносте, iй було всього чотирнадцять рокiв.

– Так, але… пригадуеться, вона некрасива.

– Некрасива, ваша ясновельможносте? – перепитав здивований Андзолето.

– Як ii звали?.. Здаеться, це була iспанка… ще таке дивне iм'я…

– Консуело, ваша ясновельможносте.

– Так, так, це вона! Ти хотiв тодi одружитися з нею, i ми з професором iще посмiялися з вашого роману. Консуело! Так, так… улюблениця професора, розумниця, але дуже вже некрасива.

– Некрасива? – повторив приголомшений Андзолето.

– Авжеж, мiй хлопчику.