Консуело

– І, скажи, видно було, що вона гнiваеться?

– Ще й як!

– Так, це гарна ознака. Вона вважала, що чоловiк ii не помилився. Ну, а ще що?

– А потiм графиня Моченiго, – я шию на неi, i вона завжди турбувалася про мене, – отож минулого тижня входжу я до неi, а вона й говорить докторовi Анчилло: «Подивiться, докторе, як ця дiвчинка виросла, побiлiла, яка в неi чарiвна фiгура».

– А доктор що вiдповiв?

– Вiн вiдповiв: «Так, дiйсно, панi, я не впiзнав би ii, присягаюся вам! Вона з тих флегматичних натур, якi бiлiють, коли починають повнiти; побачите, з неi вийде красуня».

– Чи не чула ти ще чого?

– Ще iгуменя монастиря Санта-К'яра, – вона замовляе менi вишивки для своiх вiвтарiв, – теж сказала однiй з черниць: «Хiба не моя була правда, коли я говорила, що Консуело схожа на нашу святу Цецилiю[43 - Свята Цецилiя – згiдно з католицькою легендою, знатна римлянка, що прийняла мученицьку смерть за християнство. Вважалася покровителькою музики, особливо церковноi.

– А що вiдповiла сестра?

– Вона вiдповiла: «Ваша правда, мати iгуменя, суща правда». Зараз же пiсля цього я побiгла до iхньоi церкви подивитися на святу Цецилiю. Їi написав великий художник, i вона така красуня!

– І вона схожа на тебе?

– Трошки.

– Чому ж ти менi нiколи про це не говорила?

– Та я якось не думала про це.

– Мила моя Консуело, так, виходить, ти красива?

– Цього я не думаю, але я вже не така погана собою, як говорили ранiше. У всякому разi, про свою потворнiсть я бiльше не чую. Щоправда, може, причина в тому, що люди не хочуть мене засмучувати тепер, коли я стала дорослою.

– Ну, Консуело, подивись-но на мене гарненько! Почати з того, що в тебе найкрасивiшi у свiтi очi.

– Зате рот занадто великий, – вставила, смiючись, Консуело, розглядаючи себе в осколок розбитого дзеркала.

– Рот не малий, але якi чудовi зуби, – продовжував Андзолето, – просто перлини! Так i сяють, коли ти смiешся.

– У такому разi, коли ми з тобою будемо у графа, ти мусиш неодмiнно розсмiшити мене.

– А волосся яке чудове, Консуело!

– Оце правда. На, подивися…

Вона витягла шпильки, i цiлий потiк чорного волосся, у якому сонце вiдбилось, як у дзеркалi, спустився до землi.