Любий друг (збірник)

І безмежна самовпевненiсть сповнила йому душу. Звичайно, вiн доскочить успiху з таким обличчям, з таким бажанням висунутись, рiшучiстю, яку в собi знав, та незалежнiстю думки. Йому хотiлось бiгти, стрибати, сходячи на останнiй поверх. Вiн спинився перед третiм дзеркалом, завченим рухом закрутив вуса, скинув капелюха, щоб опорядити зачiску, i прошепотiв пiвголосно, як часто робив: «Це чудова вигадка». І подзвонив.

Дверi розчинились майже зразу. І вiн побачив лакея в чорному фраковi, поважного, голеного й так добре вдягненого, що Дюруа знову занепокоiвся, не розумiючи навiть причини цього невиразного хвилювання – може, вiн мимоволi порiвняв стрiй iхньоi одежi.

Цей лакей, узутий у лакованi черевички, спитав, беручи пальто, що Дюруа держав у руцi, щоб не показувати плям:

– Як доповiсти?

І гукнув iм’я за пiднесену портьеру, у вiтальню, куди треба було зайти.

Але Дюруа зненацька втратив смiливiсть i завмер вiд страху, задихаючись. Вiн мав зробити перший крок у сподiване, омрiяне життя. Проте пiшов.

У великiй освiтленiй кiмнатi, де повно було рослин, як у оранжереi, стояла, чекаючи його, молода бiлява жiнка.

Вiн спинився, вiдразу знiяковiвши. Хто ця усмiхнена жiнка? Потiм згадав, що Форестье одружений, i вкiнець спантеличився вiд думки, що ця гарна, елегантна бiлявка i е дружина його приятеля.

Вiн пробурмотiв:

– Панi, я…

Вона подала йому руку.

– Знаю, пане, Шарль казав менi про вашу вчорашню зустрiч, я дуже рада, що вiн догадався запросити вас на обiд.

Вiн почервонiв до вух, не знаючи вже, що казати, почуваючи тiльки, що його оглядають, обдивляються з голови до п’ят, зважують i оцiнюють.

Йому хотiлося перепросити, добрати якоiсь причини, щоб з’ясувати недбалiсть свого вбрання, але нiчого не добрав i не зважився торкнутися цього делiкатного питання.

Вiн сiв у крiсло, на яке вона показала, i коли вiдчув, як утнулось пiд ним пружне й нiжне оксамитове сидiння, коли вiдчув, як пiдхопив i оповив його пестливий фотель, м’яко пiдтримуючи спинкою й набитими ручками, йому здалось, що вiн входить у нове чудове життя, опановуе щось чарiвне, стае чимось i знаходить порятунок; i глянув на панi Форестье, що не зводила з нього очей.

Вона була в блiдо-синiй кашемiровiй сукнi, що добре облягала ii гнучкий стан та опуклi груди.

Голi руки й шия виступали iй з-пiд пiни мережива, яким були оздобленi корсаж та короткi рукава, а зачесане високо волосся, що кучерявилось трохи на потилицi, лежало над шиею легкою хмаркою бiлявого пуху.