Любий друг (збірник)

Потiм знову поважно взявся до писання з видимим бажанням визначити межу та показати мiсце своему давньому товаришевi й новому спiвробiтниковi.

Коли вийшли з кiмнати, Сен-Потен засмiявся й сказав Дюруа:

– От штукар! Морочить нас. Нiби ми його читачi.

На бульварi репортер спитав:

– Може, вип’емо чого?

– Залюбки. Така спека.

Вони зайшли до кав’ярнi й замовили холодного питва. І Сен-Потен пустився в розмову. Розповiдав про всiх i про газету з безлiччю цiкавих подробиць.

– Патрон? Справжнiй жид! А жида, знаете, не переробиш.

І розповiв про його дивну скупiсть, властиву синам Ізраiлю, про шагову ощаднiсть, суперечки з куховаркою, про ганебнi знижки, яких вiн добивався, про всi його лихварськi, здирницькi нахили.

– А проте гарний дiлок, нi в що не вiрить i всiма крутить. Газета в нього i офiцiйна, i католицька, i лiберальна, i республiканська, i роялiстська, словом, тiстечко з кремом, роздрiбна крамничка, що пiдпирае його бiржовi операцii та рiзнi пiдприемства.

Вiн говорив безперестанку, називаючii Дюруа «дорогим другом».

– А як скаже що ця скнара – чисто як у Бальзака. Уявiть, був я колись у його кабiнетi з старим хрiном Норбером та донкiхотом Рiвалем, аж приходить Монтелен, адмiнiстратор наш iз сап’яновим портфелем пiд рукою, тим портфелем, що весь Париж знае. Вальтер носа пiдводить та й питае:

– «Що нового?»

Монтелен наiвно каже:

«Заплатив оце шiстнадцять тисяч франкiв, що ми за папiр були виннi».

Патрон аж пiдскочив од здивування:

«Та що ви кажете?»

«Я заплатив пановi Прiва».

«Ви збожеволiли!»

«Чому?»

«Чому… чому… чому…»

Вiн скинув окуляри, протер iх. Потiм посмiхнувся тiею кумедною посмiшкою, що смикае його товстi щоки кожного разу, як вiн хоче щось хитре та розумне сказати, й промовив глузливо й переконано:

«Чому? Бо ми дiстали б вiд чотирьох до п’яти тисяч знижки».

Монтелен сказав здивовано:

– «Але ж, пане директоре, всi рахунки були правильнi, я перевiрив iх, i ви iх визнали…»

Тодi патрон, споважнiвши, заявив:

«Не можна бути таким наiвним. Знайте, пане Монтелен, що завжди треба набиратись боргiв, а потiм миритись». І Сен-Потен додав, по-знавецьки кивнувши головою:

– Га? Як у Бальзака, правда ж?

Дюруа не читав Бальзака, але переконливо вiдповiв:

– Атож, чорт бери.