Любий друг (збірник)

Потiм репортер розказував про здорову гиндичку панi Вальтер, про старого невдаху Норбера де Варена та про Рiваля, блiду копiю Фервака[6 - Фервак – французький журналiст, писав у 70—80-х роках для газети «Фiгаро» репортажi про свiтське життя.]. Потiм дiйшов i до Форестье.

– А цьому просто пощастило, коли одружився, от i все.

Дюруа сказав:

– А хто така, власне, його жiнка?

Сен-Потен потер руки:

– О, це хитра пташка! Коханка старого фертика Водрека, графа де Водрека, що посагом ii надiлив i замiж вiддав.

Дюруа вiдчув зненацька якийсь мороз, якусь нервову дрож i бажання вилаяти, вдарити цього балакуна. Але тiльки спинив його, питаючи:

– Сен-Потен – це ваше iм’я?

Той щиро вiдповiв:

– Нi, мене звуть Тома. А в газетi прозвали Сен-Потеном.[7 - Сен-Потен – святий плiткар (франц.).]

І Дюруа, розплачуючись за питво, додав:

– Здаеться, вже не рано, а нам ще треба тих двох добродiiв одвiдати.

Сен-Потен засмiявся:

– Який же ви наiвний! Та ви думаете, я справдi пiду розпитувати, що вони про Англiю думають? Нiбито я краще за них не знаю, що вони мусять думати для читачiв «Французького життя».

Я вже проiнтерв’ював з пiвтисячi таких китайцiв, персiв, iндусiв, чилiйцiв, японцiв та iнших. Говорять вони, на мою думку, завжди однаково. Менi треба тiльки взяти свого дописа про останнього з наших гостей та переписати його слово в слово. Доведеться тiльки змiнити заголовок, iм’я, титул, вiк, почет. О, в цiм не можна помилитись, бо «Фiгаро» або «Голуа» мене зразу ж спiймають. Але про це я за п’ять хвилин дiзнаюся вiд швейцарiв у готелi «Континенталь» та «Брiстоль». Пiдемо туди пiшки та покуримо. А потiм виправимо з газети сто су за вiзника. От, дорогий мiй, як роблять практичнi люди.

Дюруа спитав:

– Коли так, то репортером вигiдно бути?

Журналiст таемниче вiдповiв:

– Еге ж, але не заробиш так, як на хронiцi, бо то прихована реклама.

Вони встали й пiшли бульваром до церкви Мадлен. І Сен-Потен сказав зненацька товаришевi:

– Знаете, коли у вас дiло е, то ви менi не потрiбнi.

Дюруа потиснув йому руку й пiшов.

Думка, що ввечерi треба написати статтю, мучила його, i вiн почав ту статтю обмiрковувати. По дорозi вiн добирав думок, мiркувань, анекдотiв i так дiйшов до вулицi Єлiсейських Полiв, де гуляльникiв було обмаль, бо Париж спорожнiв цими задушливими днями.

Пообiдавши у винарнi коло трiумфальноi арки Зорi, вiн помалу вернувся додому крайнiми бульварами й сiв до столу працювати.