Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

– Най буде, – сказав i покликав доньку.

Дiвчина подивилася на Мундзя i дала згоду вiддатися за нього. У хатi почали говорити про весiлля.

Мундзьо зголоднiв. Вийшов надвiр, сiв на призьбi та й поiдав хлiб з повидлом. Дiвчина подумала, що вiн хоче з нею говорити, i вийшла до нього.

А була зима. Почав падати снiг.

– Ох, мете! – сказала дiвчина.

Мундзьо подумав, що вона про нього таке каже, i розсердився:

– Іди геть, мавпо! Я мету те, що менi дали мамунця, а тобi не дам i понюхати.

Дiвчина заплакала.

Увiйшла в хату й каже:

– Тату, я за того дурня не пiду, бо вiн як iсть, то так чавкае, аж пси у сусiдiв гавкають.

Вуйко забрав Мундзя i пiшов з ним геть.

– Завтра засватаемо iншу паненку.

– Нех бендзе, – мовив парубок.

На другий день вуйко купив Мундзьовi нову сорочку, файний плащ i капелюх. Парубок убрався у нове, й вони рушили аж до третього села. Вуйко йшов широкими, як у коломийського злодiя, кроками, а Мундзьо дрiботiв за ним. Тепла сорочка дуже його грiла. Парубок упрiв.

Зайшов нарештi у корчi, скинув сорочку i повiсив ii на грабка. «Як будемо вертатися, – подумав, – то заберу». І побiг за вуйком. Прийшли в село, зайшли до хати, де була панянка.

– Добрий вечiр вам!

– Добрий вечiр. Просимо сiдати.

Вуйко сiв, а Мундзьо, загорнутий у плащ, став коло печi.

– Ми чули, – сказав вуйко, – що у вас е дiвка на вiдданнi. У нас, ади, який панич. Як вiн сподобаеться вашiй доньцi, то будемо шукати злагоди.

Тато покликав доньку. Та подивилась на парубiйка й мовила:

– Файний панич…

– Ану, дорогi гостi, просимо до столу!

Вуйко скинув плащ.

Мундзьо скинув теж i без сорочки сiв за стiл. Дiвчина закричала:

– Ой, нi! Я не хочу такого чоловiка! Це якийсь дурень.

Вуйко схопив Мундзя за руку i потягнув з хати.

– Най тебе шляг трафить!

Через кiлька днiв пiшли сватати панянку аж у п’ятому селi. Вуйко не спускав з Мундзя очей – боявся, аби знову той не вирiскав якусь чудасiю. Зайшли вони до хати, де була дiвка на вiдданнi. Мундзьо був гречний, чемний.

Коли подали iсти, вiн навiть не дивився на горiлку.

– О, доброго зятя будемо мати! – тiшився господар.

Мундзьо сподобався i дiвчинi. Вже повставали з-за столу й почали говорити про весiлля. Мундзьо – глип на пiч, а там макiтра з пирогами! Закричав на всю хату:

– Тримайтеся, пироги, бо йдуть вашi вороги!

Схопив макiтру, стис межи колiнами i почав давитися. Так молотив, що аж у горлi квакало. Пiд клiп ока випорожнив макiтру i витер губи рукавом.