Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Вивернувся на лавi й заспiвав:

Гоп-са-са, ковбаса,

Мазуречик Мундзьо! Гоп-га!

Панянка спудилася й каже:

– Я не хочу й видiти такого чоловiка, що iсть за п’ять косарiв. Най iде собi!

Пiшли. Дорогою вуйко поносив Мундзя останнiми словами. Той вiдповiв:

– А що я мав робити, як тi пироги моргали на мене?

Коли прийшли додому, панi Ванда спитала:

– Ну як, Мундзьо вже мае пару?

– Не можу цього драба повiсити якiйсь дiвцi на шию. Бiльше нiкуди не пiду, – вiдповiв iй брат.

– Я дам тобi морг поля i корову, – обiцяла Ванда.

Брат погодився. Пiшли вони ще в одне село. Знайшли там дiвчину, яка хотiла мати чоловiка. Мундзьо iй сподобався.

Сiли за стiл i почали пити. Мундзьо нахлептався горiлки й почав белькотiти:

– Ото, вуйцю, добре нам живеться. Це ми вже четверту дiвку сватаемо, га? І всюди нас частують! Так, як мае бути… Завтра пiдемо до п’ятоi, а потiм до шостоi…

Господар i господиня аж поблiдли.

– Ми подамо до суду!.. Це образа гонору!.. – крикнув старий мазур.

– Не гнiвайтеся, господарю, – почав просити вуйко, який боявся втратити морг поля i корову.

Мазур втихомирився.

Настав день весiлля. Гостi посiдали на вози i гайда до костьолу вiнчати молодих. По дорозi здибали хлопцiв, що злiпили снiгову бабу. Вони нiяк не могли висадити голову на тулуб. Мундзьо закричав:

– Чекайте, хлопцi, я висаджу ту голову!

– Не йди, Мундзю, бо нас ксьондз чекае, – сказала молода.

– Най собi чекае. Менi що до того?

Молодий почав згортати снiг, а молода вернулася додому.

Кажуть люди, що Мундзьо тепер живе зi снiговою бабою.

Кобилячi яйця

Жили собi в сусiдствi бiдний i багатий. Жили своiми турботами, один до одного не заходили. Бiдняк хоч i голодував, вiд багатого хлiба не просив. Якось вiн заробив трохи грошенят i купив лошатко. Почув багач, що на подвiр’i бiдняка iрже лоша, та й каже до своеi жiнки:

– Невже наш сусiд купив тягло? Пiду подивлюся.

Прийшов вiн до бiдного та й питае:

– Гей, сусiде! Звiдки в тебе лошатко?

Бiдний знав заздрiсне око багача i пожартував:

– Ачей з неба не впало. З яйця висидiв.

Здивований багач аж рота роззявив, коли таке почув.

– З якого яйця?

– Бiда, що ти пiввiку прожив на свiтi, а про кобилячi яйця нiчого не знаеш, – каже бiдняк. – Тодi слухай. Пiшов я раз на ярмарок. Бачу – коло воза стiльки народу, що й голки не пропхаеш. Протиснувся i я ближче.