Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Як були посеред води, багач зупинив волiв i наказуе:

– Ти з Розумовичiв, то злiзай iз воза i перейди рiчку своiм розумом.

– Пане, як мушу злiзати, то дозволь хоч рудом пройти помiж воли, – попросив хлопець.

Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занiзку, сiв на вола i каже:

– Бувайте здоровi, пане. Дякую за вола.

Багач почав просити:

– Хлопче, як я переiду рiку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поiдемо. Переночуеш у мене, та й гостина буде.

Повернувся хлопець, запрiг вола, i далi рушили.

Дома жiнка багача нагодувала, а хлопцевi постелила на припiчку i голодного спати залишила.

Уночi багачевi не спалося.

– Хлопче, – каже вiн, – ти не вечеряв i, може, дуже голоден?

– Не вечеряв, – вiдповiдае хлопець. – Та з розумом голоден не буду.

Подрiмав багач, а далi питае:

– Хто в Розумовичах тепер староста?

– Був пан Постоловський, – каже хлопець. – А тепер скинули його з тоi служби i вибрали пана Чоботовського.

Та й помiчникiв йому дали – пана Хлiбовського та пана Гусаковського.

Про таких панiв багач не чув, але похвалився:

– Панiв Хлiбовського та Гусаковського я добре знаю. То були моi першi друзi.

– Перейшли вашi першi друзi пан Хлiбовський та пан Гусаковський у село Торбонцi, – розповiдае хлопець. – А на iх мiсце пана Постоловського поставили.

Багач пригадував, що то за пан Постоловський. Та так i не пригадав, заспав.

Вранцi прокинувся, а хлопця iз села Розумовичiв нема.

Пропали з хлопцем i чоботи, якi хотiв багач на Великдень взути.

– Понесеш, жiнко, сама паску та печеного гусака святити, бо нема моiх чобiт, – каже багач.

Пiшла жiнка паску i печеного гусака витягати, а в печi тiльки латанi постоли.

– Бодай би його громи вбили, – вилаяла хлопця. – Говорив нам про панiв Постоловського, Чоботовського, Хлiбовського, Гусаковського та про село Торбонцi, а ми й не домiркувалися.

А багач буркнув:

– Правду казав, що вiн з Розумовичiв.

Бричка з того свiту

В одному селi жили два сусiди. Один був багачем, а в другого злиднi з бiдою подружилися – з хати не вилазять…

От якось на переднiвку в бiдного не зосталося й пучки борошна. Голоднi дiти плачуть, iсти просять, хоч бери та вiшайся.

Пiшов бiдний до багатого. А той сидить пiд грушею в садку i смажене порося з начинкою смакуе.

– Позич, сусiде, мiрку зерна до нового, – поклонився бiдний у ноги багачевi.