Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Очi витрiщили з дива:

– А ти звiдки взявся?

– З того свiту iду! – i не моргнув бiдний. – Святi коней з бричкою менi подарували, одягли й нагодували, ще й гостинцiв дiтям, як бачите, наклали.

Багачi перезирнулись.

– Чекай-но, сусiде, – каже багач бiдному. – А вони усiх там обдаровують?..

– Ого, ще й не так! – засмiявся бiдний. – Баба Оришка, що ii учора поховали, десь там позаду цiлий вiз золота везе!

– А як туди дорогу знайти? – аж затрусилися обидва багачi.

– Ідiть тiею самою дорогою, якою ви послали мене.

Бiдний голосно вйокнув i залишив п’яних посеред дороги.

Багачi постояли хвилину на мiсцi, а потому один перед одним метнулися до рiчки.

– Лiзь, куме, перший, – каже багач, – бо ти вмiеш плавати.

Кум роздягнувся i полiз у воду. Вiдiйшов трохи вiд берега, попав на глибiнь i почав молитися. Але зрозумiв, що непереливки, та як закричить:

– Куме, менi вже амiнь!

А багачевi почулося, що той вигукнув: «Куме, е вже кiнь!» – та й собi кричить:

– Держи його мiцно, я тобi зараз допоможу!.

Шубовснув у воду – тiльки за ним забулькотiло… А бiдний з того часу зажив собi по-людськи.

Я, правда, там не був, лише чував усе це вiд старих людей.

Як Іван обдурював багатiiв

Жив на Буковинi дуже мудрий селянин Іван, який блукав селами – карав зло й робив добро. Якось приблукав вiн до Лужан. Дивиться, а перед ним стирчить фабрична труба, i з тоi труби дим хмарою валить.

Іван задумався i каже:

– Файний дим… Ото якби менi такого диму десь дiстати!

Пiшов до фабриканта.

– Добрий день, пане.

– Добрий день. Чого прийшов, Іване?

– Хочу купити у вас дим, що йде з найбiльшоi труби.

Пан посмiхнувся:

– Нащо тобi того диму, Йване?

– Та хочу i я чимось гендлювати.

Домовилися. Іван заплатив грошi й полiз на трубу. Добрався до вершечка, сiв собi й сидить. Далi накрив трубу капелюхом. Дим не йде бiльше в небо – розходиться по фабрицi, б’е людям у вiчi. Прибiгли до пана:

– Пане, робiть щось, бо ми, адiть, плачемо.

Фабрикант розсердився. Вийшов надвiр i махае Івановi:

– Ану, злiзай звiдти! Не грайся димом!

Іван вiдповiв:

– Це, пане, мiй дим – роблю все, що хочу з ним!

Бiда пановi з Іваном. Дим бухкае клубками у фабрику, люди покинули роботу. Коли i в канцелярii вже не могли дихати, пан знову вискочив надвiр:

– Злiзай уже, Йване, дим виiдае менi очi.

– А най виiдае… Я не злiзу, бо це е мiй дим – роблю все, що хочу з ним.