Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

– Я куплю його вiд тебе, Йване!

– Не продаю, пане.

– Та я добре заплачу.

Чоловiк подумав, що за той дим вiзьме файнi грошi, та й сказав:

– Дасте тисячу лей, то най буде – злiзу.

– Дам, Іванку, лише йди сюди.

Іван злiз iз труби, взяв у пана грошi й пiшов далi шукати багатих панiв.

Прийшов до Садгори, де був великий ярмарок. Ходить вiн помiж людей, придивляеться – хто i чим торгуе. Раптом – глип, а перед ним гендляр, i борода в нього широка, як лопата. Іван дивиться на неi з одного боку, з другого.

– Ех, борiдка! – похвалив. – Продай менi, Мошку, свою бороду.

Гендляр тiльки витрiщився – подумав, що той трохи не в розумi. А коли це так, можна злупити якийсь грiш.

– Най буде, Йванку, – вiдповiв. – Заплати ти двiстi лей i можеш собi думати, що вона твоя.

Іван нараз вiдрахував грошi, дав iх Мошковi. Потiм погладив бороду i став собi збоку, бо Мошко мусив торгувати крамом. Коли покупцi вiдходили, вiн брав Мошка за бороду, посiпував нею, виривав сивi волоски. Той усе терпiв за двiстi леiв.

Пiзно вночi селянин постукав Мошковi у дверi. Гендляр подивився у вiкно й спитав:

– Чого тобi, Йване?

– Я прийшов до бороди. Ану, дай ii сюди на хвильку.

Що мав робити Мошко? Отворив вiкно i висунув бороду Івановi. Той посiпав нею, вирвав кiлька волоскiв. У Мошка навiть сльози закрутилися.

Наступноi ночi селянин прийшов знову. Поторгав трохи за бороду, закрутив на палець кiлька волосинок, висмикнув iх i пiшов.

Рум’яне Мошкове лице за кiлька днiв зблiдло. Вiн почав просити:

– Ти, Йване, не приходь до бороди вночi.

– Нi, це моя борода, i я буду приходити, коли менi захочеться.

Мошко вже напудився. Через кiлька днiв сказав:

– Чуеш, Іванку, ти продай менi свою бороду. Даю тобi двiстi лей i – гай!..

– Нi, за такi грошi нiколи не продам таку файну бороду. Як даси тисячу лей, то аж тодi вона буде твоя.

Що мав робити Мошко? Вийняв тисячку i дав хитрому Іванковi.

А той узяв грошi й пiшов далi по Буковинi. Кажуть, зустрiв i потiм дурних багатiiв.

Про попа, наймита i пса Муцика

Бiдний наймит Олекса служив у попа. А пiп залицявся до його вродливоi жiнки. Признаеться вона чоловiковi про цей клопiт. Цiлий день Олекса думав, як помститися поповi, й надумав. Приходить до нього й каже:

– Отче, а ви знаете, що я чув?

– Що ти чув?

– У Львовi е такий вчитель, що псiв учить писати, читати й говорити.

Пiп аж усмiхнувся:

– Невже мого Муцика навчив би писати?

– Навчить.

– То вже веди.