Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Бере наймит Муцика, виводить за село, жердкою по головi та й убив. Закопав пiд дубом, сам виспався й вернувся назад до попа.

– Вiдвiв, Олексо, Муцика?

– Вiдвiв, отче. Але вчитель сказав заплатити за науку тисячу карбованцiв.

– Ов, багато.

– Отче, тепер дамо лише половину, а решту пiзнiше. Зате пса мудрого будете мати.

Пiп подумав собi: «Скiльки я на дурничку грошей зiбрав, та й ще зберу, можна заплатити». Несе наймит грошi, але не до вчителя, а додому. Кожен раз, як щось треба йому свое зробити, то каже, що йде Муцика провiдати.

Пiп ще й даруночок псовi передае. Колись-не-колись питае:

– Олексо, а як там мiй Муцик?

– Ой отче, та вiн не лише вмiе писати, а й говорити по-латинськи навчився.

Тепер щотижня ходить Олекса до пса. Щосуботи пiп кличе наймита й допитуеться:

– А як тепер Муцик?

– Ой, ой, отче, як пес змудрiв! Я прийшов, а вiн зi мною привiтався i просив вам уклiн передати. Все знае, що у нашому селi дiеться, й про вас дещо сказав.

– А що сказав?

– Та я не можу вам говорити.

Як його приведу, то самi запитаете.

– А може, поiхати до нього?

– Отче, не можна. Пес з радостi може забути все, чому навчився. Казав учитель, аби через тиждень його забрати, так що готуйте грошi.

У суботу бере наймит п’ятсот карбованцiв, а пiп дае ще сотку, аби вчителя й Муцика в ресторан повести.

Каже наймит:

– Отче, ви дуже мудрi й щирi. Треба iх почастувати.

Мае Олекса шiстсот карбованцiв у кишенi i йде додому.

Повертаеться наймит увечерi до попа без нiчого.

Став коло дверей i мовчить.

– Олексо, де мiй Муцик?

– Отче, продам хату, продам корову й заплачу вам у два рази бiльше за пса, але я не мiг наруги стерпiти й убив його.

– Та за що?

– Пiшли ми з ним та учителем до ресторану, випили, а по дорозi Муцик менi каже: «Добре, що ти забрав мене додому. Я мушу всiм людям розповiсти, що наш пiп ходить до твоеi жiнки, а ти не знаеш». І ще почав перераховувати, куди ви ходили. Каже: «Я i архiепископовi про все напишу». Я розiзлився i як дав йому, то Муцик лише нiжки протягнув.

Вiн хотiв мене з жiнкою розлучити. Ходiть, отче, хай вам покажу, де вiн закопаний. То скiльки вам заплатити за шкоду?

– Не треба нiчого платити. На тобi ще п’ятсот карбованцiв за те, що ти добру справу зробив.

Як мужик пана дурив

Іде чоловiк з сокирою, а бариня сидить пiд вiкном.

– Чим ти, – питае, – мужик, займаешся?

– То де дiжку, – каже, – наб’ю, де дров нарубаю.

– Наймись до мене.

– Та й наймiть.