Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

А Василь Жагалюк так крутиться бiля двору i стежить за паном, чатуе на нього, хоче вiдплатити.

От вiн помiтив, що пан iде в одне мiсце на полювання, та й пiшов за ним, розiбрався догола i своi лахи у корч запхав, а сам вилiз на ялицю i сидить.

От вiн зачув, що пан iде коло тiеi ялицi й почав спiвати (дiбрав собi голосу!), як ангели в небi, таких прекрасних пiсень.

А коли пан наблизився до ялицi, то дуже зачудувався i каже:

– Як довго ходжу по лiсу, не чув такоi пiснi.

І так дивиться вгору, а звiдти обзиваеться Василь Жагалюк:

– Е, пане, якби ви сюди вилiзли, то вiдразу почули б, як ангели спiвають у небi.

І пан подумав собi: «Так, моя жiнка мала рацiю, що казала зробити гостину, бо я за все життя не чув такоi пiснi, аж тепер по гостинi». І довго не думав – роздягнувся, рушницю повiсив, а сам вилiз на ялицю. А коли пiдлазив усе вище вгору, то Жагалюк усе донизу. І як пан уже був на самому верху, то Жагалюк вже одягнувся у панове вбрання, рушницю на плечi, пiдробив бороду, як у пана, i пiшов на дорогу, бо фурман мав пiд’iхати через годину за паном.

Вийшов вiн на дорогу, а фурман уже чекав, посадив його на вiзок i навiть не зауважив, чи то його пан, чи то який простий чоловiк.

От приiхав Жагалюк до панського палацу та й пiшов собi в канцелярiю, мав усi ключi вiд каси, вiд напоiв у себе. Так повiдмикав касу, де якi шафи були з убраннями, але довго не збавляв часу, бо сподiвався, що пан прийде до нього.

І вийшов на подвiр’я i закликав того самого фурмана, щоб скочив i закликав козакiв.

– Той дiд, що ви йому дали п’ятдесят букiв, тут крутиться коло палацу, як побачите його, дайте йому сто букiв, бо п’ятдесят не допомогло.

А пан сидiв, може, з пiвтори години на ялицi та й жодноi пiснi не чув. Як вiн уже примерз, та й злiзае донизу. Коли злiз – бачить, що нема анi його вбрання, анi стрiльби. Став думати, як дiстанеться до свого палацу – так голим не випадае йти.

– От-так мене вирихтував! Але хоч я прийду i в лахмiттi, жiнка мене пiзнае i пустить до палацу.

Наближаеться вiн до брами, так козаки його зараз схопили, хоч вiн кричав, що вiн е сам пан, а вони не питали, тiльки всипали йому сто букiв. Так пан аж стогнав i пiшов на долину лiсом. От зайшов вiн до свого пахтира (той, що молоко продае). Як прийшов до кiмнати, то вже його там пiзнали, що то пан.