Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Волiли скорiше, нiж за два тижнi, бо мусили приготувати лави, столи попiд лiсом, щоб тi вбогi мали де сiдати. Як приiхали до мiста, то зайшли до редакцii i подали оголошення, що кожний убогий дiстане iсти, пити на цiлий тиждень задарма.

Так за пару днiв вийшла газета у свiт. А коли убогi почали читати тi газети, то швидко давали один одному знати про таку новину. І так назбиралося багато тисяч тих убогих. Чи то був дуже бiдний, чи нi, кожний хотiв iсти, пити i бути на гостинi.

А найстаршим серед убогих був чоловiк невеликого зросту, Василь Жагалюк, сивенький, як голубець, бо мав уже дев’яносто п’ять лiт.

Тут за п’ять днiв почали iхати на ту гостину убогi, i iхав два тижнi транспорт за транспортом. Котрi першi приiжджали, то займали першi мiсця коло столiв. Так було зайнятих близько п’ятдесяти тисяч мiсць. А решта не мали мiсця i стояли. Тодi пан з управителем вийшли на поле i побачили, що страшно багато тисяч ще е, i коли б знав був пан, то не зачинав би гостини. А ще ж кожному вбогому в газетi пообiцяв по ринському. Буде замало панського нового маетку. І каже пан:

– Я вдурiю, що послухав жiнки! Що тепер маемо робити?

А управитель каже йому:

– На то е спосiб! Тут багато наiхало таких, що можуть працювати. Ото викопаемо рiв, i котрий перескочить той рiв, тому дамо двадцять п’ять ринських, i пiде геть.

Але пан i управитель убогих обманули i сказали, хто перескочить рiв, то буде iсти, пити i дiстане на дорогу, а хто не перескочить, то дiстане двадцять п’ять букiв i пiде пiшки додому.

Ну i закликали вони людей, i викопали рiв так глибоко, що котрий впаде, то треба його дiставати. От з’iхалися козаки з гарапниками. Зранку почали скакати убогi. І кожний убогий старався, щоб перескочити, бо шкодував, щоб задарма не iхав, а залишився на гостину.

Так скакали чотири години, а наостанку i Василь Жагалюк скочив i закiнчив скакання. А пан на те дивувався, що такий старий, сивенький i перескочив, та й наказав тому Жагалюковi всипати п’ятдесят букiв, а тим усiм по двадцять п’ять букiв.

Так як почали козаки бити, то багато повтiкало без слiду. Всi повтiкали, тiльки Жагалюк залишився i ходив довкола двору i питав, за що вiн дiстав п’ятдесят букiв. Каже:

– Усi повтiкали, а я не пiду, я мушу вiддати за п’ятдесят букiв сто, або спалю геть увесь маеток того пана.

А управитель порахував тих убогих, що не змогли перескочити рiв. Їх було дев’ять з половиною тисяч.