Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Теща рада, що зять приiхав, вiтаеться до нього, а вiн:

– Вухри-мохри! Вухри-мохри!

– Що це йому таке сталося, що рiч йому одiбрало?

– Та то вiн уже забув по-своему балакати, а навчився по-нiмецькому, – каже парубок.

От теща почала про дочку розпитувати та про онукiв, зять усе:

– Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Так iй аж страшно його стало.

От тодi питае вона зятя:

– Може, обiдати вже будете?

А вiн:

– Вухри-мохри! Вухри-мохри!

А наймит перекладае:

– То вiн каже, що не хоче обiдати.

Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить: «Вухри-мохри!», бо iсти страшенно хоче. А наймит:

– Ідiть, – каже, – панiматко, од його, а то бачите – аж сердиться, що ви з обiдом докучаете.

Теща з наймитом пообiдала, а зять зостався не iвши. От увечерi знов теща питае зятя, чи не вечерятиме.

А вiн:

– Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит каже:

– Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тiльки шматок хлiба та кварту води.

Так теща дала йому шматок хлiба та кварту води, а сама повечеряла з наймитом.

Зять уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своему балакати.

От уранцi лагодиться вже вiн iхати.

Теща й того й сього несе на вiз дочцi та онукам на гостинець.

А вiн радий, що такого багато, та:

– Вухри-мохри! Вухри-мохри!

А наймит:

– Не несiть нiчого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.

То теща й позабирала усе назад. От як виiхали за слободу, пан почав наймита лаяти i каже:

– Я через тебе голодний сидiв i додому нiчого не везу.

А наймит каже:

– А хiба ж я знаю по-нiмецькому! Я ж думав, що як слiд переказую.

Про Василя Жагалюка, який мав дев’яносто п’ять лiт, був бiдаком i ошукав пана

Один пан зi своею жiнкою були в лiтах. От посiдали вони одного вечора вечеряти, так панi й каже:

– Ми такi багатi, а нiчого на цiм свiтi нiкому доброго не зробили, та навiть нiколи бiдних людей не обдарували. А я чула, що по смертi дiстаються люди до неба.

А пан i каже:

– То вволю твою волю, чи то правда, що люди йдуть на небо, чи нi, але вчиню твою волю. Так завтра поiдемо до мiста i дамо оголошення в газетi, щоб усi бiднi, якi е в нашiм панствi, з’iжджалися на гостину.

На другий день вони поiхали до мiста, а по дорозi рахували, за скiльки вони можуть приготуватися до тiеi гостини.