Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

– А як далi буде, Іване?

– Та так буде, пане, що навчиться вiн читати-писати, а я прийду i скажу, щоби ви приiхали в нього екзамен приймати.

– Добре, Іване.

Іван купив собi поле за тi грошi та й смiеться:

– Тепер, мамо, будемо жити, як пани.

Але минув рiк – треба йти до пана. Питае дiдич:

– Іване, що там мiй бичок робить?

– Го-го, пане! Бичок вчиться на суддю. Треба йому на два роги двi шапки, треба четверо чобiт, треба великого плаща, треба вбрання нового – зима йде, пане. Йому соромно в будь-якому вбранню ходити.

Каже пан:

– Го-го-го! Як вiн менi дорого коштуе!

– Але ви, пане, будете мати свого суддю.

– Та добре, добре, Йване.

Дав пан нову калитку грошей.

Минуло три роки. За цей час Іван перебрався з села до мiста, купив собi каменицю, оженився – вже жiнку попiд руку водить. А в тiм мiстi був суддя Бик. Приходить Іван до пана, та й пан питае про свого бичка.

– Поздоровляю вас, пане, – каже Іван. – Вiн уже не бичок, а суддя Бик. А такий зробився, що й не пiзнаете.

– Добре, Іване.

Розказав Іван, де мешкае суддя, i пiшов собi з жiнкою на прогулянку. Другого дня дiдич приiжджае до суддi Бика, постукав – Бик вiдтворяе дверi, а дiдич видивився, що з його бика зробився такий пан.

– Ну що ти, бицю мiй, тут робиш? Що iсти тобi тут дають? У мене ти би сiнце iв, сiчку.

Суддя Бик як закричить:

– Шандари! Полiцiя! Арештуйте його! Вiн якийсь помiшаний!

Пан розсердився та й як улупить суддю по мордi:

– Йой, бицю, шляг би тебе трафив! Ти моi пальчики ссав, а тепер хочеш мене арештувати!

А потiм пан суньголовою давай втiкати по сходах, аби не заарештували.

Так Іван з паном розрахувався.

Дурний пан

Мав пан наймита. Хотiв пан, щоб наймит завжди казав «нiвроку». А сам пан не раз щось таке скаже, що нiхто його не зрозумiе.

Посилае якось наймита:

– Чуеш, Іване? Йди, подивися на коней. Коли конi ссуть, то лошата най ся пасуть, а коли нема, то додому прижени.

Прийшов Іван та й говорить:

– Йой, пане, кiнь хворий.

– Ну, нiвроку. Подивися, чи вiн iсть.

Дивиться наймит, а кiнь допався до зерна. Вбiгае Іван до пана:

– Йой, кiнь iсть!

А пан:

– Нi, Іване, йди кажи, що нiвроку…

Іван вийшов, а кiнь вiд зерна гине. Приходить Іван i каже пановi:

– Нiвроку, пане, кiнь уже здох.

– Йой, що ти, Іване, говориш?

– Те кажу, що ви менi, пане, нiвроку, наказували.