Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Пан нащебетав – жiнка повiрила й вiдпустила хлопця.

Привiз дiдич його додому й посилае худобу пасти.

– Пане, – каже новий слуга, – буду вам i вiвцi, i конi, i велику худобу – все буду пасти, але купiть менi сопiлку, бо без сопiлки я не можу бути пастухом.

– Го-го-го! Чого захотiв! Сопiлки? Я на сопiлки грошей не маю. Йди собi та й по вербах шукай сопiлки.

– Та з верби, пане, погана сопiлка.

– А що я тобi зроблю?

Не допросився в пана сопiлки. Пiшов, знайшов лiщину, мучився-мучився – викрутив з неi сопiлку.

Зробив ще воронки – ой, як вилiз на стрих, як заграв! А той панок-онучок прибiгае та й каже:

– Чуеш, Іване, навчи мене грати.

– Скажи пановi, най моiй матерi дров привезе, та й навчу.

Малий побiг, а дiдич каже, що не втечуть дрова, хай почекае.

Просить малий навчити.

– Добре, – погодився Іван. – Клади пальчики на воронки, перебирай ними й дуй у сопiлку.

Панич дуе, перебирае, а музики нема. Мучиться Іван з малим цiлий день, а дiдич стоiть унизу та й слуха, як слуга вчить його онука.

Набридло Івановi та й каже вiн:

– Хоч ти й дiдичiв онук, але такий дурний, як той цап на мостi. Я би борше корову танцювати навчив, нiж тебе на сопiлцi грати.

А пан, коли вчув це, пiдлазить по драбинi на стрих та й питае:

– Що ти, Іване, сказав?

– Та кажу, що я би скорiше корову навчив танцювати, нiж вашого онука на сопiлцi грати.

– А бичка мiг би навчити?

– Мiг би й бичка.

– Знаеш що, Іване? – каже пан.

 – У мене е бичок, який мае вже два мiсяцi, навчи його танцювати – я тобi добре заплачу.

– Ой, пане, ви обiцяли менi за службу платити – досi ще моiй мамi дров не завезли, а вже зима йде.

– Я тобi грошi дам.

– Ви менi, пане, дайте того бичка додому i грошi дайте.

– Бери, Йване, бичка й грошi. Але коли я буду знати, що мiй бичок – танцюрист?

– Я прийду й скажу, коли вам iхати по танцюриста.

– Добре.

Взяв Іван грошi, взяв бичка, пригнав додому, потримав до зими, а взимку вiдвiв на ярмарок i продав.

Каже матерi:

– Будемо класти хату. Я маю грошi, то треба iх у рух пустити.

Побудував Іван хату, але треба чогось i до хати. Приходить навеснi до дiдича:

– Добрий день, пане!

– Добрий день, Іване! Що там мiй бичок робить?

– Го-го-го, пане. Бичок i танцюе, i до школи ходить.

– Та що ти кажеш, Іване?

– Те, що чуете, пане. Треба грошей.

Пан почухався в голову та й дав калитку грошей.