Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Чоловiк i жiнка все ж таки недовго журилися з того: у них народилася файна, як лялька, дiвчинка. А назвали ii Парасинкою.

Чоловiк i жiнка тiшилися дитиною. Та одного разу жiнка глипнула, а в колисцi – свинка.

– Ади, що там…

Протер чоловiк очi, теж нахилився до колиски.

– Свинка! – крикнув вiн.

Заплакали чоловiк i жiнка, та що було робити? Нагодували Свинку-Парасинку i пiшли у поле. Коли повернулися, iм назустрiч вибiгло маленьке порося. Терлося об ноги, кувiкало, гейби хотiло щось сказати.

А в хатi було пiдметено й на лавi чекав готовий обiд.

І так кожного дня.

А сусiд мав сина – вже парубка, Іванка. Той якось пiддивився, що Свинка-Парасинка з кошиком у зубах побiгла до лiсу. Пiшов назирцi. Як тiльки Свинка-Парасинка увiйшла до хащi, то раптом пропала, гейби провалилася у землю.

– Агiй, що за чудо? – здивувався хлопець i вибрався на високе дерево. Звiдти вiн побачив, як Свинка-Парасинка пiдiйшла до старого-престарого дуба i почала бiгати довкола. Зсунулася з неi свиняча шкура, i серед галявини стала дiвчина небаченоi вроди.

Як уздрiв ii Іванко, то мало з дерева не впав.

А дiвчина пустилася збирати печерицi й вiдходила все далi вiд галявини. Іванко пiдкрався до свинячоi шкури, схопив ii, засунув у пазуху i вилiз на дуба.

Дiвчина назбирала повний кошик печериць i повернулася пiд дуба за свинячою шкурою. Глип – шкури нема. І вона так жалiсно заплакала, що слухати не можна було.

Злiз Іван з дерева й питае:

– Чому, чарiвна дiвчино, ховаешся у свинячу шкуру?

Вона схилила голову, втерла сльозу i вiдповiла:

– Ой красний легеню, не зi своеi волi я таку шкуру одягаю.

Мене зачарувала одна вiдьма, i я буду свинкою, поки не засватае мене найфайнiший парубок села. Вiддай тоту шкуру, бо якщо спiзнюся ii натягнути, то нiколи бiльше не стану людиною.

Легiнь узяв дiвчину за руку:

– Будь моею жiнкою.

– Дивися, Іванку, аби-сь не банував, – вiдповiла красуня. – Цiле село буде смiятися з тебе, бо я стану дiвчиною аж перед вiнцем.

Іванко й не слухав. Другого дня послав старостiв – засватати Свинку-Парасинку.

Злагодили весiлля, але гостi не прийшли. Іванко сам зробив вiночок для Свинки-Парасинки, обмотав iй шию кодами та биндами, а на вуха причепив дорогi ковтки. Наймив п’ять музик i рушили до шлюбу. Люди насмiхалися, глузували з нього. Багацький син Василь сидiв на парканi й показував пальцем:

– Адiть, який iде, таку собi й веде!

Іванко подивився з болем на свого батька.