Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

І просили його сiдати, i вiн почав розказувати свiй клопiт:

– Захотiлося моiй жiнцi балу, i ось бачите, як мене якийсь з тих убогих вирихтував! То попрошу дати менi пера i паперу, я напишу до своеi жiнки листа, а ви, будьте ласкавi, завезете, як iхатимете рано по молоко.

І так почав писати:

«Кохана жiнко, чи ти знаеш, що сталося зi мною i твоею гостиною? Там у тебе е дома дiд котрийсь з тих убогих, що убрався у мое вбрання. Я тебе прошу, приклич його до себе i скажи йому, що я йому все подарую. Тiльки хай нiкому не розказуе, аби з мене не смiялися, а найбiльше дивись, щоб хто зi служниць бiскупа не побачив, що я дiстав сто букiв.

(Бо служницi бiскупа часто приходили, а бiскуп був його другом.) І приклич того дiда до себе, скажи йому, що я йому дам до самоi смертi утримання, тiльки хай нiкому не каже i хай мене допустить до двору.

На другий день пахтир поiхав по молоко та забрав i листа з собою. А як приiхав, то зараз панова жiнка вибiгла i вiн вручив iй того листа. Як почала вона читати, то вiдразу вмилася сльозами, що вона до того сама призвела.

Закликала тодi Василя Жагалюка i сказала:

– Нiчого не бiйтеся, мiй пан написав листа, що схочете вам дасть, аби вже не потребували ходити за прожиттям.

А дiд вiдповiв:

– Може смiливо пан приходити додому. Я не хочу жодноi нагороди, бо вже свое зробив: вiддав за п’ятдесят – сто букiв!

Приiхав пахтир додому, застав ще пана дома.

– А що, вiддали листа панi? – питаеться пан.

– Так. Можете смiливо йти додому.

Казала панi, що вона все залагодить.

Коли на другий день пан собi сiв на той вiзок, що возили молоко, i приiхав додому, то вiдразу панi закликала Василя Жагалюка, щоб не мав чого в руках i не пошкодив чоловiка.

Каже Жагалюк пановi:

– Пане, нiчого злого я вам не зроблю, смiливо заходьте у свiй дiм. Я очiкую на своi лахи, бо менi не пасуе ваше вбрання.

Так пан його взяв за руку i привiв до столу й спитав:

– Як пишетеся?

– Василь Жагалюк.

– Де живете?

– В Стрiйковичах, село таке.

– То добре, аби нiкому того не сказали, що моi козаки дали менi сто букiв з вашого наказу, а що за те хочете?

– Нiчого не хочу! Чекаю на своi лахи, – каже Жагалюк.

Тодi помiнялися. І дав йому пан п’ятдесят ринських на дорогу. І коли вже дiд вiдiйшов з палацу, то пан пiшов з козаками знайомитися i також наказав, щоб нiде не казали, а найбiльше, щоб не довiдався його товариш – бiскуп.

Та при тому прийшла кухарка вiд бiскупа.