Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

А кухарка панова iй оповiла:

– Ой, наш пан дiстав сто букiв вiд Жагалюка. Тiльки нiкому не кажiть про це.

Тим часом служниця бiскупа приходить додому i розказуе своiй панi:

– Ой, панi, якби ви знали, що з нашим паном стало, то ви б очi своi забули! То менi Настя сказала, а я боюся сказати, щоб нiкому ви не говорили.

А панi каже:

– Ну, та вже як оголосила, то мусиш сказати, я не скажу нiкому.

А коли приiхав бiскуп з дороги, та вже вечеряти посiдали з жiнкою та й балакають. А коли вона говорить, то й усмiхаеться щоразу, так вiн питаеться:

– Що з тобою? Та нiколи того не було, щоб ти так смiялася.

– Ой, я щось важливе знаю. А якби ти знав, то як би ти смiявся!

– Ну, то що такого? То скажи! Я не пiду нiде трубити, як ти скажеш, буде тiльки мiж нами.

– О! Та знаеш, до чого дiйшла гостина, що справляв твiй товариш? Та вже вiн дiстав сто букiв.

– Вiдкiля? Що ти говориш? Вiн такий старий чоловiк з розумом i так дався ошукатися? Ой, коли його побачу, то буду смiятися!

А жiнка каже:

– Ой, коли! Та завтра будем коло нього iхати! Ви ж мусите щодня бачитися.

А коли другого дня фурман запрiг конi i сiв бiскуп до вiзка i рушили iхати, то бiскупова жiнка сказала:

– Дай слово, щоб дуже не смiявся з пана, бо буде скаржитись.

– Ну, ну, то вже мое дiло!

От iде бiскуп коло панського двору, а пан вибiг з кiмнати страшно веселий, нiби нiчого не знае.

– Здрастуй, товаришу!

Прибiг до вiзка i подав руку.

– Ой, товаришу, – вiдповiдае бiскуп. – Я чув, що з тобою було дуже зле, i тепер не подаю руки.

А пан як те зачув, то наче йому дав хто в писок, i нi слова йому не вiдказав, тiльки обернувся й пiшов до кiмнати. Тiльки прийшов до кiмнати, закликав свою жiнку:

– Хто ж у нас був? Я i в листi просив не казати, щоб не смiялися з мене.

– Та я нiчого не знаю, нiкого тут не бачила, запитаю Настю, хiба вiд неi вийшло. Ану почекай, я ii покличу.

Задзвонила дзвiнком.

– Чи була у тебе Ярина вiд панi бiскуповоi?

– Та була, прошу панi.

– А, то ти з нею говорила? Та то твоя рiч була говорити про пана?

– Панi, я нiчого такого на казала.

– Та бачиш, пан прийшов схвильований, як неживий.

– Ой, ой, прошу панi, що я наробила! Панi нiчого не говорила, щоб я не казала нiкому.

Тодi пан сказав:

– Буде вже того з вашоi Настi! Ходи зi мною в кiмнату. Добре, що я маю адресу того дiда.