Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Люди скажуть, що ми бiднi.

Зробили, як казав. Багачка дала Пригодi батога у руки i – щасливо!

Пригода iхав iз села до села i роздавав багацьке добро бiдним.

Минув час, i чоловiк вернувся додому. Сказав своiй дружинi:

– Я здибав багато всiляких жiнок. Були розумнiшi й дурнiшi вiд тебе. Але я забанував за дiтьми, мушу iх годувати, убирати…

На радостi жiнка розбила глиняний горнець, i нашiй казочцi кiнець.

І туди гаряче, i сюди боляче

Жив собi в одному мiстi багатий купець. Та такий жаднющий, такий загребущий – усе йому було мало.

І було в того купця прислуги чимало. Трудяться ото слуги на нього вiд зорi до зорi, не розгинаючи спини, а купцевi все-таки здаеться, що за день вони зробили мало.

Об’явив купець по мiсту, що дае сто талярiв тому, хто вiзьметься подовжити день.

Почув про це один селянин, пiшов до купця:

– Кажуть, що ви, паночку, шукаете такого чоловiка, який подовжить день. Хочу запитати вас, чи правда. Бо тепер тих брехунiв розвелося стiльки, що кинь палицю – в брехуна потрапиш.

– А ти можеш подовжити день? – питае купець.

– Бiгме, що можу! – й оком не моргнув селянин. – Оце недавно я одному дiдичу таку машину змайстрував, що сама його годуе, поiть, роздягае, ще й казочки на сон розповiдае…

Радiе купець, аж руки потирае:

– Гаразд, як зробиш i таку машину, що подовжить день, – сто талярiв твоi.

– Добре, спробую, – дав згоду селянин, – тiльки цю машину самому пановi доведеться крутити.

– Що ж, – купець почухався за вухом, – як треба, то треба.

Аби тiльки день зробився довшим…

Селянин узявся за роботу. Зробив три великi дерев’янi колеса, прикрiпив на осi, приробив крила, мов до вiтряка, корбу приладнав – машина готова!

– Тепер, паночку, крутiть, – i селянин показав на корбу. – Увечерi я прийду за грiшми.

Радий чи не радий, взявся купець за ручку. Колеса завертiлися, зашумiли, загули. Крутить годину-двi, аж геть заморився. Ох, i важка робота! А тут нi зупинитися, нi перепочити, бо день умить скоротиться знову! У потi чола трудиться купець та все на сонце поглядае.

А воно не дуже поспiшае сiдати на спочинок.

Коли це приходить отой селянин, що змайстрував машину.

– Ну, паночку, як? – питае й посмiхаеться.

– Що ж, грошi твоi… День таки довший став… Та чи не можна, чоловiче, аби крутив хтось iнший? Я б ще грошей не пожалiв…

– Чому не можна, паночку… – каже селянин. – Але тодi день бiльшим не буде.

Купець махнув рукою:

– І туди гаряче, i сюди боляче.