Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Нехай день залишаеться таким, як був досi!

Як пан гавкав на старого пня

Був у селi пан. Одного разу вiн сказав бiдному селяниновi:

– Ти чоловiк розумний. Я це здалеку чую.

– У нашому краi всi мужики розумнi.

– А пани?

– На таке показуе, що кожний пан ударений з-за рогу мiшком по головi, – вiдповiв селянин.

Пан подумав i знову спитав:

– А я розумний?

– Хто вас знае, пане! Треба придивитися й прислухатися. Аж потому можна би сказати, що ви за один.

– Ну що ж, тодi сiдаймо на вiз i помандруемо по свiту.

– Най буде, – мовив селянин.

Сiли вони на вiз i рушили в дорогу. Де тiльки не бували! А якось пiд нiч заiхали в лiс. Темно, хоч око виколи! Селянин швиденько назбирав ломаччя, розпалив вогонь. Сiли i вечеряють. А коли повечеряли, бiдняк раптом схопився на ноги i – шульк у солому, що була на возi. Тiльки ноги стирчать. Пан пiдiйшов до нього й питае:

– Що сталося, чоловiче?

– Тс-с-с… Онде вiдмiдь, ховайтеся!

Панисько оглянувся та й собi – в солому: здалося, що вiн бачить ведмедя в кущах.

– Ой, якби в нас був хоч один пес!

– А то чому? – спитав пан.

– Ведмедi бояться собачого гавкання. Чому ви, пане, не взяли iз собою пса? Можете загинути нi за що у ведмедячих лапах.

Пан ледве сопiв. А потiм порадив:

– Ти, чоловiче, сам загавкай.

– Я не можу, пане. У мене голосу нема. Треба тоненького, такого, як у вас.

Пан трохи подумав i спробував:

– Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!

– От добре.

– Гав-гав-гав! Гав-гав-гав! – не вгавав панисько.

Селянин заснув, а панисько так захрип, що вже шавкотiв.

Коли зiйшло сонечко, бiдняк прокинувся й питае:

– Що це ви шавкаете?

– Та я захрип, бо-м на ведмедя гавкав.

– На котрого?

– Та на того, що в корчах.

– Ходiм та й подивимось на вашого ведмедя.

Зайшли у кущi, а там – старий пнисько. Пан обiйшов пня i спересердя плюнув.

– Ну, що маю казати про вас? – посмiхнувся селянин.

Панисько ударив коней батагом, i за його возом тiльки закурилося.

А бiдняк реготав.

Ошуканий пан

Був у селi пан, i нiхто не мiг його ошукати, анi змудрувати. Але приходить його орендар з корчми i каже:

– Прошу пана, в мене е такий Іван, що ошукае вас.

– Ех, що ти говориш, – каже пан. – У мене не такii газди були, а жоден не ошукав анi змудрував. Як мене твiй Іван змудруе, то дам тобi сотку.