Чортів млин: Казки про чортів

– Най буде так, добродiю, – погодився пан. – Давайте сюди той папiр, най його пiдпишу, бо хочу додому.

Чорт принiс папiр i пляшку з чорнилом. Пан пiдписав, навiть не прочитавши.

Вернувся додому. Ходив кiлька днiв своiми покоями, в полi, в саду – дивився на все i не мiг надивитися. Потiм почав журитися. Почорнiв вiд гризоти, не iв i не пив, аж зiстарiвся.

– Чого ти, чоловiче, зажурився? – спитала його жiнка.

– Як менi не журитися, коли я чортам пiдписав цидулку, що через два тижнi буду назавжди iхнiм. Я вiд чуми втiк на дерево, а вiд чортiв не втечу.

До пекла так не хочу вертатися, що просто вмираю. Врятуй мене, жiнко!

Панi мовчала. Весь час нiчого не робила, тiльки думала, як мае врятувати вiд чортiв чоловiка.

Два тижнi минули, нiби в долонi сплеснув. Настала остання днина. Пан не лягав спати, бо знав, що не засне. Сидiв на стiльцi й дзвонив вiд страху зубами. Раптом надворi щось загудiло, завило, заскиглило, завужкотiло. То був страшенний вихор. Так крутився навколо хати, що дах пiдiймав.

Хтось постукав у шибку i каже:

– Виходь надвiр, бо вже час настав.

Панi до чоловiка:

– Пусти Іванка, най вийде до стайнi й подивиться, чи вихор не зiрвав iз неi дах.

Дiдич зрозумiв ii. Взяв хлопця за руку, повiв до дверей:

– Пiди, Іванку, i помацай, чи зачинена стайня.

Отворив дверi i пхнув хлопця вихоровi у зуби. Той схопив його, як соломинку, пiдняв угору й полетiв.

Довго летiв Іванко аж попiд самi хмари. В широкiй долинi вихор опустив його на землю, перекинувся на чорта й запитуе хлопця:

– Ти е той пан, що пiдписав нам цидулку?

– Нi, я – Іванко.

В мене слiпi очi. Пан знайшов мене у шанцi i привiз до себе, але панi, коли я ослiп, навiть не хотiла iсти менi дати, як людинi.

– Ходи зi мною, – сказав чорт i повiв хлопця до криницi. Зачерпнув жменю води i бризнув йому в очi.

– Ану витрiщися, хлопче!

Іванко розплющив очi й усмiхнувся.

– Моi очi все бачать! Я вже не слiпий?

– Нi, але за це маеш нам служити, – прохрипiв старий чорт.

Хлопець втiшився.

Чорт повiв його до стайнi, вказав на трьох коней:

– Чорному давай щоднини три вiдра гранi[12 - Грань – жар.] й три гарапники[13 - Гарапник – довгий батiг.]. Бiлому – два вiдра гранi й два гарапники. Сивому – одно вiдро гранi i бiльше нiчого.

Чорт дав Іванковi дротяний гарапник i повiв до кринички, зарослоi зiллям. Вода ледве свiтилася в нiй.

– До цiеi кринички не пiдходь, воду з неi не бери.

– Нащо менi ця вода? – вiдповiдае байдуже Іванко.