Чортів млин: Казки про чортів

Звiдти пiшли до трьох казанiв. Чорт ударив патиком по найбiльшому й промовив:

– Пiд нього клади багато дров, аби весь час булькало у ньому, а пiд цими двома пiдтримуй лише маленький вогник. І не смiй дивитися, хто в них вариться.

– Не журися, господарю, все буде так, як хочеш.

Чорт лишив його самого. У пеклi була така спека, що у ротi висохло. Іванко не привик смажитися й паритися, його так мучила спрага, що не мiг витримати. Пiшов до кринички, засунув у воду руку, щоб напитися. Коли витягнув, побачив, що рука позолотiла.

«Диви, чудасiя!» – подумав i засунув у криничку голову. Голова теж позолотiла. Натягнув капелюха аж на вуха i пiшов до казанiв.

У найбiльшому казанi уже ледве булькало. Хлопець пiдкинув дров i сiв спочивати. Але спочинку не мав, бо увесь час свербiла кортячка подивитися, кого варять чорти. Нарештi став на купу дров, заглянув у казан: там кипiли у смолi його пан i панi. Вони впiзнали хлопця i жалiбно почали просити:

– Погаси, Іванку, той вогонь, бо в нас уже кiстки розпадаються.

– Ага, погасити? Нiколи не погашу!

– За що така страшна кара, Йванку?

– За те, що ви мене чортам вiддали.

– Скiльки ми тут будемо кипiти?

– Доти, поки вас чорний шляк не трафить.

Іванко ще пiдкинув дров i пiшов до коней.

У стайнi знайшов гарапника, почав вимахувати ним i ляскати в повiтрi. Сивий коник спитав:

– За що нас будеш бити?

– Не знаю. Так велiв найстарший чорт.

– Не слухай чорта, Йванку. Не бий нас, бо ми маемо таку саму душу, як i ти. Колись чорт зробить i тебе конем, буде гранню годувати й гарапником частувати.

Хлопець подумав i дав згоду.

– Але спочатку повiдв’язуй нас усiх вiд жолобiв, бо ми – чеснi люди.

Іванко повiдв’язував i випустив зi стайнi цiлий табун коней. Сiв на сивого коника i рвонув так, що пекло загудiло. Табун, спущений з припонiв, бiг слiдом за ними. Тiкали, мов шаленi, полями, лiсами, горбами, ярами.

Найстарший чорт спав пiсля обiду. Його збудили крики, вiд яких двигтiло пекло.

– Що там сталося? – спитав.

– Повтiкали конi, а разом з ними й слiпий хлопець.

Чорт скочив iз лiжка, як ошпарений, i кинувся iх наздоганяти. Бiг, рвучи землю пiд собою.

Іванковi почало вже плечi пекти. Не мiг стерпiти болю i сказав:

– Конику, менi в плечi пече… Чорт наздоганяе. Що робити?

– Не бiйся, Йванку, потерпи ще трохи. Витягни з мого правого вуха два рушники. Як чорт буде близько – кинь один рушник йому на голову.