Чортів млин: Казки про чортів

І коли чорт наблизився, Іванко фурнув на нього рушника. А той рушник був незвичайний: так замотав йому голову, що чорт спiткнувся об камiнь i запоров носом. Почав швидко розмотувати рушник. Але хiба його розмотаеш, коли вiн звиваеться, як найжвавiша змiя! Чорт нарештi кинув рушника на землю, але той сплутав ноги, зв’язавши iх, як добрий воловiд. Чорт упав i ще раз розбив носа. Доки вiн розплутався, Іванко був далеко. Чорт гнався, як скажений. От-от знову наздожене втiкачiв. Іванко промовив:

– Конику, чорт пече мене в плечi.

– Кинь на нього i другий рушник.

Коли чорт був уже зовсiм близько, Іванко шпурнув у нього другим рушником. І той наробив дiдьковi повно клопоту: так його затемнював i заплутував, що чортисько шалено качався у порохах, у глинi, у болотi. Став такий, як свиня в спеку. Бив ногами в землю, нiби на нього напала якась трясучка. Потiм знову бiг, аж язика вивалив. Почав пекти пекельним вогнем Іванковi плечi. Парубок закричав:

– Конику, так пече, що, вiдай, згорю.

– Витягни з мого лiвого вуха гарапник.

– Вже витягнув, конику.

– Кидай чортовi пiд ноги.

Кинув. Ой, як схопиться гарапник, як упереже чорта! Той звився учетверо. Гарапник так рiзав i краяв чорта, що тiльки свистав. Дiдько побачив, що гарапник не пустить уперед, почав тiкати геть до пекла. Гарапник пiдганяв.

Іванко добрався до самоi столицi. Кiнь став, вiддихався i каже:

– Отут розлучимося, Йванку. Вирви з моеi гриви три волоски. Як будеш у бiдi, потри один волосок, i я прибiжу, аби стати тобi у пригодi.

Кiнь полетiв, а Йванко затис у жменi волосочки й пiшов шукати заробiтку, бо дуже зголоднiв. Та куди не заходив, люди вiд нього бокували:

– Вiн не такий, як усi. Нiби золотий…

Другого дня проходив попри величезний королiвський сад. Побачив там садiвника, вклонився низенько i спитав:

– Чи нема для мене якоiсь роботи?

– А що вмiеш робити?

– Все, що скажете.

– Тодi пiдтинай квiти i дерева. Але знай: коли пiдiтнеш так, що вони зiв’януть, то твоя голова буде там, де стоять ноги.

Іванко ходив з ножицями по саду й пiдстригав квiти та дерева. Там були три квiтки, якi дуже любила сама королiвна. Вона щоранку приходила до них, милувалась ними. Та сталося так, що Іванко пiдтяв отi три квiтки. Вони опустили головки i почали в’янути.

Парубок зажурився. Увечерi не лягав спати, бо гризота йому не давала чистоi години. Королiвна дiзнаеться, що ii квiтки зiв’яли, i садiвник зiтне йому голову.