Чортів млин: Казки про чортів

Вийшов надвiр i потер волосок. Тоi ж хвилини прилетiв до нього кiнь i спитав.

– Чого ти хочеш, приятелю?

– Бiда, конику. Хочу, аби паркан, який огороджуе королiвський сад, зробився до ранку дiамантовим.

– Все буде по-твоему. Йди спати.

Кiнь полетiв, а Йванко невдовзi заснув. Уранцi побачив високий дiамантовий паркан навколо королiвського саду. Коли сонце зiйшло, паркан так виблискував, що не можна було дивитися на нього. Садiвник ходив попри нього й очам своiм не вiрив.

Ось i королiвна. Як побачила паркан, то забула i про своi квiти.

– Хто це збудував? – спитала садiвника.

Садiвник поклонився iй i вiдповiв:

– Не знаю. Спитайте мого челядника.

Покликали челядника.

– Як тебе звуть? – спитала королiвна.

– Іванко.

– Це ти змайстрував дiамантовий паркан?

– Так.

– То як його зробив?

– У мене е сила, що може будувати дiамантовi паркани.

– Ходи зi мною на шпацир[14 - Шпацир – прогулянка.], – запросила його королiвна.

Серце дiвчини почало стукати скорiше, анiж завжди.

Вiд першого разу так закохалася в Іванка, що уже не бачила й дiамантовий паркан.

Другого дня король сповiстив усiх людей свiту, що його едина донька хоче вийти замiж. Той, хто принесе найфайнiший букет квiтiв, стане ii чоловiком.

З усiх кiнцiв свiту до королiвського палацу приносили чарiвнi букети.

Іванко зажурився. Вiн теж закохався в юну королiвну. Блукав, як п’яний, по саду й чекав, аби вона вийшла хоч на хвильку. Зустрiлися нарештi. Королiвна каже:

– Без твоiх квiток не буде в мене весiлля.

Іванко ще не встиг нiчого вiдповiсти, як вона побiгла до палацу.

Коли настав вечiр, Іванко потер другий волосок. Прилетiв сивий кiнь.

– Чого хочеш, приятелю? – спитав парубка.

– Хочу завтра уранцi мати такий букет, якого ще на свiтi не бувало.

– Не гризися. Все буде по-твоему. Іди лягай спати.

Кiнь полетiв, а Йванко лiг спати. Вранцi, коли прокинувся, на столi стояв чарiвний букет. Яких тiльки квiток у ньому не було! І бiлi, i жовтi, i червонi, i блакитнi.

Всiлякi. Але вони не були такi, як усi iншi квiти. Вiд них розливалося таке ясне свiтло, як вiд сонця.

Іванко вiднiс квiти до палацу i поклав коло iнших букетiв.

Король дав наказ, щоб другого дня до палацу зiйшлися всi тi, хто принiс букети.

Іванко зажурився: а в чому вiн увiйде мiж панiв?

Потер третiй волосок. Прилетiв сивий кiнь.

– Чого тобi, приятелю, треба?

– Бiда, конику. Я мушу мати таке вбрання, якого не мають найбагатшi принци.