Чортів млин: Казки про чортів

– Скажи менi, котику, вони нiколи не говорили про дiвчину, що стала тростинкою?

– Як нi? Баба навiть казала, що вже були два парубки, якi хотiли вкрасти в неi перстень. Вона iх обернула у два каменi. Там, пiд хатою, й лежать. Як припече сонечко, баба на них сiдае й вигрiваеться.

– А що треба робити, щоб повернути iм життя?

– Треба скропити каменi водою з озерця, з якого ще нiхто не пив.

Іванко зварив вечерю, нагодував бабу, котiв i лiг спати. Стара сказала:

– Іванку, сеi ночi буде дуже гримiти. Я тобi залiплю вуха свiжим воском, щоб не оглух.

Опiвночi до хати почали злiтатись всiлякi вiдьми, упирi й чорти. Набилося iх стiльки, що не було де нi спати, нi стати. Іванко вийняв вiск з одного вуха й почув:

– Чула, що йде й третiй парубок визволяти дiвчину з тростини. Але я йому покажу, по чому лiкоть квашi. Я перстень заховала в Залiзнiй горi.

Уранцi вiдьма розбудила хлопця й спитала:

– Ти щось чув, Іванку?

– Нi, бабко, я спав як камiнь.

Хлопець почав збиратися в дорогу.

– Я йду з тобою, – сказав третiй кiт. – Бабу ми обдуримо. Ти зловиш кота й прив’яжеш замiсть мене. Баба стара й пiдслiпувата, не скоро помiтить.

Іванко так i зробив. Довго йшли чи мало – прийшли у чисте поле. Раптом у повiтрi загудiло. Котик сказав:

– Це баба вже летить за нами. Видно, упiзнала пiдкинутого кота. Але я хитрiший…

Вiн вигрiб яму й сказав:

– Залiзай сюди!

Іванко залiз, сховався разом з котиком.

Баба пролетiла й пропала.

Іванко i котик вибралися з ями i вирушили далi.

Ішли день, другий, третiй – прибули до печери. Котик сказав:

– Тут живе ворожбит, який дуже сердитий на вiдьму. Ти зайди до нього, а я доти мишей половлю.

Ворожбит був старий i слабий, як муха восени. Лежав i ледве дихав. Побачивши Іванка, сказав:

– Добре, що прийшов, парубче. Принеси водички, бо я негоден встати.

Іванко принiс води, зварив обiд, нагодував старого. Ворожбит розповiв:

– Як я був молодий, то всi вiдьми мене шанували. А коли зiстарився, то спалили мою книгу й покинули мене в цiй печерi.

Мене чекае смерть. Я тобi, парубче, видам найбiльшу таемницю. Хочеш знайти Залiзну гору? Тодi слухай добре. Коло печери, з пiвденного боку, закопанi чарiвнi капцi. Розкопай iх i вiзьми собi. Як прийдеш до моря, кинь iх у воду – вони стануть човником i повезуть тебе до Залiзноi гори. Там е й озерце, з якого ще нiхто не пив…

Ворожбит не встиг бiльше сказати. Заплющив очi й помер.

Іванко поховав ворожбита так, як це мае бути.