Чортів млин: Казки про чортів

Вiдтак викопав собi чарiвнi капцi i вирушив з котиком в дорогу. Довго йшли чи мало – але дiйшли до синього моря.

Іванко кинув капцi у хвилi, i перед ним вирiс iз води човен. Сiли й попливли. За одну днину допливли до якогось острова. Коли вийшли на берег, човен знову обернувся в капцi.

На островi був дуже густий лiс. Височезнi дерева пiднiмалися до самого неба.

Тодi котик видряпався на верх найвищого дерева i роздивився в усi боки. Крикнув:

– Іванку, Залiзна гора – близько.

Побiгли туди, куди повiв кiт.

Перед горою залiзли в кущi й почали дивитися, з якого боку в неi увiйти. Вони мовчали, i гора мовчала.

Раптом гора заскреготала й вiдчинилася. З неi вийшли дванадцять дiвчат з кошиками в руках.

– Добридень, дiвчата, – привiтався Іванко. – Куди йдете?

– По ягоди. А ти хто такий?

– Я прийшов до вас у гостi.

– Ми гостей не приймаемо, нам вони заказанi. Як наш господар-велет побачить тебе, бiльше не будеш нi до кого в гостi ходити.

– А ви що за однi?

– Ми – полонянки господаря-велета.

– А вiн не боiться пускати вас по ягоди самих?

– Не боiться, бо iз цього острова не можна втекти. Є лише один-единий човен, якого приймае це море.

– А де той човен?

– У ворожбита, що доживае вiку в якiйсь печерi. Того човна не наздожене нiяка сила.

Іванко збирав з дiвчатами ягоди й розповiдав, як гарно жити там, де е багато людей i де нема таких диких нетрiв.

Потiм запитав:

– А ви не знаете, де ховае господар-велет золотий перстень?

– У золотiй скриньцi.

А ключик вiд скриньки – ховае в лiве вухо. Але якщо ти забереш перстень, то заплатиш за нього життям. Господар-велет прокинеться i вб’е тебе одразу. Вiн сильнiший вiд цiеi гори!

– А що маю робити, аби перстень забрати?

– Треба спочатку взяти ключик з його лiвого вуха, а потiм пiдпалити книгу життя господаря-велета, яка лежить у нього на столi.

Дiвчата назбирали повнi кошики ягiд. Коли повернулися, брама вiдчинилася, хлопець сховався серед дiвчат i зайшов з ними всередину.

Господар-велет спав у величезному залi. Так хропiв, що аж гора двигтiла.

Іванко тихенько пiдiйшов до нього. Витягнув золотий ключик з його лiвого вуха, вiдтак узяв кресало й викресав вогню. Роздмухав грубку й пiдпалив на столi книгу життя господаря-велета.

Чорний як нiч дим пiднявся в широкiй залi… Господар корчився спочатку, а потiм почав кудись пропадати. Зникали ноги, тулуб, руки, шия… Частинка книги не догорiла, впала на долiвку й погасла.