Чортів млин: Казки про чортів

 – Я пошлю з тобою свого найменшого сина, вiн знае туди дорогу.

Батько вiтрiв тупнув ногою, i з’явився Вихорець, який пританцьовував i вельми тiшився, що вже i йому дадуть якусь роботу.

– Поведеш Тимофiя до самоi брами пекла, – промовив Батько вiтрiв до найменшого.

Вихорець подався вулицею. Там, де вiн проходив, здiймалася хмарка пороху, а як бiг по полю, то трава нiби танцювала. Тимофiй iшов слiдом за ним i незабаром дiйшов до темноi печери. Там Вихорець почав кружляти на одному мiсцi.

– Ге-ге-ге-е-ей! – крикнув Тимофiй.

У темрявi печери дзенькнув замок i показався чорт.

– Чого ти хочеш, Тимофiю?

– Витягни сюди на хвилину батька нашого старости.

Чорт зник, та через якусь мить знову з’явився, тримаючи батька старости за чуприну. Той був у вовчiй шкурi. Тимофiй кинувся до нього i зняв з його пальця золотого персня.

Повернувся до старости i простягнув йому золотий перстень.

Староста розглянув персня i спитав:

– А що робив мiй батько?

– Що мав бiдний робити? Лежав у соломi i блохи зубами ловив.

Староста дуже зрадiв, що побачить тата, який залишив йому повну бочку золота. Вiн покликав сина i сказав:

– Готуйся, поiдемо до твого дiдуся в гостi.

Вони натовкли у кiлька мiшкiв всiлякого добра, одягнули святкове вбрання i запрягли до брички четверо коней.

– Бери вiжки в своi руки, бо ти знаеш дорогу, – промовив староста до Тимофiя.

Конi так рвонули, що за ними тiльки закурилося. За кiлька днiв Тимофiй опинився перед входом до пекла.

– Ге-ге-ге-гей! – крикнув.

У темрявi печери дзенькнув ключ, i в ту ж мить з’явилося кiлька чортiв.

– Чого тобi треба, Тимофiю? – спитали.

– Пани просяться до вас, приймiть молодих до старих.

Чорти аж пiдскочили вiд радощiв. Накинули на старосту i його сина вовчi шкури i затягли iх у пекло.

Коли знову дзенькнув ключ, Тимофiй сiв у бричку, ляснув батогом i понiсся, як вiтер, до своеi жiнки, за якою весь час тужив.

Але корчмар i жандарм не давали йому нi одноi свiтлоi днини – ладнi були втопити його в ложцi води.

Якось вони прийшли i сказали:

– Ти повiз пана старосту на той свiт у гостi, а тепер мусиш i нас повезти.

– Добре, поiдемо, – згодився Тимофiй.

Корчмаревими кiньми повiз iх у дубовий лiс, вибрав найвище дерево i промовив:

– Лiзьте… Як прилетять ангели, я закричу: «Плигайте!»

Корчмар i жандарм роззулися i почали дряпатись один за одним на стовбур високого дуба.