Чортів млин: Казки про чортів

Прокинувся чоловiк, вибив у жiнки нiж, закинув його i давай молотити жiнку!

Чорт каже: «Бачиш, це не вiрний твiй друг».

Поiхав чоловiк додому i думае: «Хто ж мiй вiрний друг?» Думав вiн, думав i не мiг додуматися. Та взяв Рябка, прив’язав його ззаду до воза i знов поiхав до свого проса. І знов чекав аж до вечора, i застала його нiч. І знов лiг чоловiк спати пiд возом.

Заснув чоловiк, а до воза пiдходить чорт. Приступив чорт до собаки i простягнув йому кавалок ковбаси, щоб не гавкав. А собака почав гавкати i збудив хазяiна.

Той встав, а чорт показав на собаку i каже: «Оце твiй надiйний i вiрний друг».

І чорт вiддав хазяiновi просо.

Гайгай

Жив собi бiдний чоловiк. Мав одного сина – статечного й робiтного хлопця. І чоловiк любив працювати. Але бiднiсть не могли осилити i жили у скрутi.

– Гей, няню, доста!.. Пiду я у свiт i будете видiти, що знайду лiпшу долю.

– Добре, сину, йди.

І хлопець зiбрався в далеку дорогу. Батько провiв його аж поза готар[2 - Готар – межа.]. А там починався великий лiсище.

Попрощався чоловiк iз сином i тяжко зiтхнув:

– Та чи увиджу ще тебе? Гай-гай!

Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловiк. Чорний, чорний i страшно паскудний! Озвався:

– Я тут!

– А ми не кликали тебе, – сказав батько хлопця.

– Я не глухий, чув, як ти вигукнув: Гайгай!

– То зi своiм сином я прощався, гай-гай, кажу, чи увиджу я ще тебе, сину, за свого життя?

– Пробач, – говорить на те чорний, – сталася помилка. Але щоб знав: я керiвник усiх нечистих сил i звуть мене Гайгай.

Коли ти вимовив се слово, я подумав, що ти мене кличеш.

І хоче iти геть. Та повернувся i спитав бiдного:

– А куди ти виряджаеш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?

– Йде у свiт служити, бо вдома така скрута, що далi не можемо дати собi ради.

– А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкоi роботи вiн мати не буде, але бiду вiдiгнати годен: можете забагатiти.

Батько налякався: до проводиря нечистоi сили вiдпустити единого сина? Але тут сам хлопець втрутився у бесiду:

– Я, няню, беруся!

Гайгай поплескав його по плечу:

– Такого менi легеня i треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав бiди, вiзьми оцi грошi, – i дав бiдняковi мiшок золота.

Чорний iз хлопцем за хвилину щез. А чоловiк, зажурений, вернувся додому. Та чого сумувати: жити вже е з чого, з голоду не вмре!

А що сталося iз сином? Гайгай понiс його в далекий незнайомий край. Завiв хлопця до свого палацу i наказуе:

– Тут i будеш жити.