Чортів млин: Казки про чортів

– Моя воля така, аби ви до завтрашнього ранку збудували мiст на тридцять миль довгий, по обох боках мосту насадили всiляких дерев – рiвно на п’ять сажнiв одне вiд одного, i аби тi дерева цвiли, а на вершку кожного заспiвало потя, але потята мають бути рiзними, як i самi дерева.

– Буде сповнено! – гаркнули чорти.

На ранок, як було наказано, мiст стояв готовий.

Як вийшов Люцифер iз свого палацу, як увидiв мiст, а на ньому дерева в цвiту, та як зачув рiзнi потячi голоси, то дуже здивувався: той легiнь – великий майстер!

– Ей, легеню, та скажи менi, у кого ти вчився, що все вмiеш робити?

– Я такий вродився! – вiдрубав слуга.

– Добре, можеш iти геть, – дозволив Люцифер. – А увечерi будь тут – дiстанеш новий наказ!

Увечерi хлопець зайшов до Люцифера, а той прийняв його дуже мило, хотiв догодити, припрошував до столу – iсти й пити. Але хлопець не хотiв пригощатися. Замiсть того, вiн почав просити роботу. Люцифер знову похвалив легеня за те, що вiн так поводиться, бо, що й казати, добрий то слуга, котрий не iсть, не п’е, а просить роботу! І найстарший чорт придумав нове дiло.

– Ну, слуго мiй, будеш сеi ночi стерегти у стайнi одну стару кобилу, але сторожи, як своi власнi очi, бо коли хтось ii вкраде, тобi зараз кiнець!

Легiнь сього разу вже не зажурився, пiшов до нареченоi i спокiйно переповiв iй, що, зрештою, дiстав легку роботу – треба лишень стерегти стару кобилу, аби ii не вкрали зi стайнi.

– Йой, милий мiй, не дуже потiшайся, бо сеi ночi буде тобi тяжко, як ще нiколи не було: стара кобила – то сама Люциферка, i ти ледве встигнеш переступити порiг стайнi, як вона тебе уб’е.

Так вимудрував той старий чортисько! Інакше вiн не мiг тебе перехитрити – не знав, як тобi вкоротити вiку. Але збудешся й сеi тяжкоi бiди, як будеш мене слухати. Іди до коваля, най викуе тобi залiзну палицю, залiзнi остроги й залiзну вуздечку. Із тим усiм вертайся назад. Я закручу тебе у двадцять буйволячих шкур, мiж шкурами понасипаю попелу, а самi шкури витикаю глицями. Так ти зайдеш у стайню. Кобила зразу заiрже, прискочить до тебе, зачне кусати i рвати буйволячi шкури. За той час гати ii, як можеш, залiзною палицею – по очах, по писку. Коли кобила зiрве з тебе двадцяту шкуру, накинь iй на голову залiзну вуздечку, сядь на хребта, а гострими острогами так стисни в боки, аби з проклятоi дух вийшов. Тодi вона впаде на колiна, а ти зiскочи на землю, вибiжи зi стайнi та й – просто сюди.

Так воно i сталося.