Чортів млин: Казки про чортів

Легiнь дав ковалевi викувати для себе залiзну палицю, залiзнi остроги й залiзну вуздечку. Наречена зашила його у двадцять буйволячих шкур i ще раз наповiла, що мае чинити. Зайшов легiнь у стайню, а стара кобила заiржала та як прискочила, то iз буйволячих шкур аж шмаття полетiло. Але хлопець добре пам’ятався, вiн зi страху розуму не втратив. Минуло добрих пiвгодини, доки вискочив iз стайнi та й полетiв вiтром до своеi дiвчини, аби розповiсти про ту страшну бiйку.

Вислухала дiвчина i каже:

– Знаеш що? Менi видиться так, що ти зробив не все – вона ще у силi i лише прикинулася мертвою.

Та нiколи довго говорити, лiпше бiжiм звiдси, бо Люциферка вже знае, що усi поради давала тобi я, i тепер нас будуть доганяти.

Раненько, як зорiло, побита кобила зайшла до Люцифера й розповiла, що трапилося.

– Не сиди, – кричала вона чоловiковi, – бiжи скоро за ними, злови iх обох i зiтри геть на мак!

Люцифер одразу полетiв, як змiй.

Бiжать нашi втiкачi, бiжать – i враз дiвчина каже:

– Глипни лишень, мiй милий, назад! Чи не женеться хтось за нами?

– Виджу, моя мила, женеться за нами якась синя хмара.

– Ну, раз ти видиш синю хмару – знай, що то Люцифер. Але ми його перехитримо! Ти обернешся на старого дiда, а я – на нивку проса. Ти з тоi нивки будеш зганяти потят. Чортисько спитае – чи не видiв ти, як сюди проходили один легiнь i одна дiвка. Маеш вiдповiсти, що так, видiв iх, але ще тодi, коли на сiй нивцi виорював першу борозну. Люцифер змiркуе, що то було давно – i вже йому нiяк нас не догнати.

Та й рушить назад, а ми обернемося знову на тих, ким були, й поспiшимо далi.

Так i сталося. Легiнь обернувся на старого дiда, а на мiсцi дiвки появилася красна нивка проса. Прилетiв Люцифер i, ледве дихаючи, каже:

– Гей, чуете, дiду! Ви не видiли, як сюди проходили один легiнь i одна дiвка?

– Ой видiти видiв, але ще тодi, коли на сiй нивцi виорював першу борозну.

Люцифер повернувся лицем у той бiк, звiдки прилетiв, i рушив додому. Там розповiв Люциферцi, як вiн походив.

– Ей, ти, старий осле! – закричала жiнка. – Той дiдо й був легiнь, а нива проса – дiвчина!

Люцифер розсердився:

– Якщо я осел, виходить – ти мудрiша, тодi бiжи за ними сама!

Люциферка стала нарiкати, що вона побита й не може пускатися в далеку дорогу.

Чортисько подумав, що лiпше йому чимскорiше щезнути з-перед жiнчиних очей, i знову полетiв наздоганяти втiкачiв.

Молодий легiнь i молода дiвчина були вже геть далеко, бо вони ще мали добрi ноги.