Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Там багато закопано золота i срiбла. Нехай як будемо пастись бiля тiеi могили, я тобi покажу.

Чабан уже розумiе мову тварин i цих двох баранчикiв. Вiн погнав усiх овець до могили. Баранчики зiйшли на могилу. Отож перший баранчик i змушуе свого товариша добре стукнутися об пеньок на могилi.

Другий баранчик розiгнався i добре стукнувся лобом об пеньок. А потiм упав до землi i прислухався. Встав i промовив до свого товариша:

– А правда, дзвенять грошi. От якби наш пастух знав, що тут е скарб, i якби вiн його викопав, скiльки було б у нього багатства!

Так чабан узнав, що на могилi е скарб.

Пригнав увечерi овець в село. Повечеряв i лiг трошки вiдпочити. Запросив до себе жiнку та й каже:

– Жiнко, сьогоднi поiдемо вночi на могилу, там е скарб, попробуемо його викопати i забрати.

Опiвночi чабан та його дружина запрягли коня у воза, взяли лопати, мiшки i поiхали копати грошi на могилу. На свiтанку вони викопали скарб. Привезли золота i срiбла повен вiз. Зажили вони щасливо i багато.

Одного разу жiнка запитала свого чоловiка, як вiн мiг узнати, що на могилi був скарб. Чоловiк сказав дружинi, що цього говорити не можна. Жiнка бiльше й не допитувалась.

Чабан добре розумiе, про що говорять домашнi тварини, звiрi, птицi i часто розказуе своiй жiнцi. Наприклад, був такий випадок: у дворi корова мукае: «М-у-у-у!» Телятко озиваеться: «М-е-е-е!» Пастух i каже жiнцi:

– Чуеш, он корова озиваеться до свого телятка, каже: «Йди сюди», а телятко вiдповiдае коровi, своiй матерi: «Іду-у-у».

Жiнка не витримуе i знов допитуеться пастуха, як це вiн узнав, про що говорять тварини.

Чабан увесь час твердить, що не може розкривати таемницю, iнакше умре.

А жiнцi ж кортить знати. І чоловiка жаль.

Минуло немало часу, настала зима. Довго вагалась жiнка, а таки вирiшила: нехай чоловiк умирае, але для неi розкрие таемницю.

– Умирай, чоловiче, а менi розкажи, звiдкiль ти знаеш, про що говорять тварини i птицi.

Чабан погодився все розказати своiй жiнцi i вмерти.

Жiнка приготувала лiжко для покiйника. Поставила свiчки, надiла йому чисту бiлизну, помила голову й причесала.

– Скорiше, чоловiче, розповiдай про той випадок!

Чоловiк розпочав:

– Отож влiтку я пас вiвцi. Чую – в лiсi щось пищить. Я побiг до того мiсця i побачив, як великий павук давив гадюку. Я вбив павука своiм кийком. Рiдина з тiла павука попала менi в очi, я впав i ослiп… Гадюка зосталась жива. Тодi гадюка…

Чоловiковi стае важко.