Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Вiн ледве дихае (бо смерть приходить) i вiн звертаеться до жiнки:

– Жiнко, менi зараз дуже тяжко, я вмираю. Може, не потрiбно розповiдати, я все ж таки хочу жити. Облипi допитуваться, невже тобi буде легше, як я вмру?

– Нi-нi-нi! Вмирай, а менi розкажи. Я хочу знати твою таемницю! Де це було так, щоб жiнка не знала того, що знае чоловiк?

У той час, коли те дiялося, в хатi було десять курок i пiвень. От пiвень пiдбiг до однiеi курки, дзьобнув ii та й каже:

– Чого зерно збираеш не там, де я тобi показував?

Потiм пiдскочив вiн до другоi курки i як ударить ii крилами:

– А ти навiщо воду розлила на сковородi? Я вам дам! Вас десять курок, а я один пiвень мiж вами.

Я старий i не пiдкоряюсь вам нi в чiм! Я не такий дурень, як наш господар-пастух. Вiн з однiею жiнкою не може впоратись, умирати вирiшив, аби впертiй жiнцi розкрити таемницю. Ач, до чого дожився, не може своiй жiнцi ради дати, щоб вона поважала свого чоловiка! Лiг вмирати.

Чабан чуе, як пiвень з нього глузуе. Сам собi подумав: «Невже я повинен помирати через упертiсть i наполегливiсть жiнки? Нi-нi-нi! Так не буде, досить!»

Вiн схопився з лiжка.

Свiчки, якi горiли, кинув на землю, розмахнувся та й вдарив жiнку. Вона незчулась, як це сталось, та з криком до чоловiка:

– Чого ти перед смертю б'ешся?

– Я не вмираю, бо з мене навiть пiвень смiеться. Вiн мене вважае за дурня, каже, що я однiй жiнцi пiдкоряюсь, а вiн мае десять i що хоче, те й робить з курками.

Бiльше жiнка не допитувалась про таемницю.

Пiвень врятував свого хазяiна i не дав пастуховi вмерти.

В народi е така приказка: «Чоловiк, про якого й кури говорять». Можливо, чабан i був тим чоловiком.

Про бiдного парубка i царiвну

Була собi в гаю хатка, а в тiй хатцi жила жiнка з сином. Поля у них не було, бо кругом був гай густий, а хлiб вони купували. Не стало в них хлiба, то жiнка й посилае свого сина по хлiб.

– На тобi, – каже, – сину, цi грошi та пiди купи хлiба.

Узяв той син грошi й пiшов. Іде та й iде, коли дивиться, аж веде чоловiк собаку вiшати.

– Здоров, дядьку!

– Здоров!

– Куди ти собаку ведеш?

– Поведу, – каже, – в гай та повiшу, а то вже стара стала, нi до чого не годяща.

– Не вiшай ii, чоловiче, продай лучче менi!

– Купи!

– Що ти хочеш за неi?

– А ти що даси?

От вiн вiддав тi грошi, що мати йому дала на хлiб, а собаку взяв i повiв додому. Прийшов додому, а мати його й питае:

– А що, сину, купив хлiба?

– Нi, мамо, не купив.