Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Коли це летить змiй та й питае цього ченця:

– Чи не бачив – не йшли тут парубок i дiвка?

А вiн каже:

– Я бачив тодi, як оцей монастир роблено.

А змiй каже йому:

– Їх учора не стало, а цей монастир уже рокiв сто, як зроблено.

Сказав це й вернувся назад.

Приходить додому та й розказуе змii:

– Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; але я його питався, то вiн сказав, що бiгли тодi, як той монастир роблено; але тому монастиревi уже рокiв сто, а iх учора не стало.

Тодi вона й каже:

– Чом ти не роздер того ченця й монастиря не розвалив; то ж вони! Тепер я сама побiжу!

Побiгла.

Так бiжить!.. А тi чують – земля реве i гаряча. Дiвчина тодi й каже йому:

– Ой, отепер ми пропащi: уже сама бiжить! Ну, я тебе зроблю рiчкою, а сама зроблюся рибою окунем.

Зробила.

Прибiгае змiя до тiеi рiчки, перекинулась зараз щукою – давай гонитися за тiею рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своiм пiрцем гострим до неi, то вона й не вiзьме його.

Гонилась, гонилась – так-таки й не вловила та надумала воду випити. Стала пити; пила-пила, напилась багато та й лопнула.

Ото тодi та дiвчина, що була рибою, й каже тому парубковi, що був рiчкою:

– Тепер ми вже не бiймось! Ходiмо до твоеi господи; то ти пiдеш у хату, та гляди: усiх поцiлуеш, тiльки дядьковоi дитини не цiлуй, бо як поцiлуеш ту дитину, то забудеш за мене.

А я наймусь у цiм селi до кого-небудь.

Ото вiн прийшов у хату, з усiма поздоровкався та й думае собi: «Як же менi не поздоровкатися з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене».

Поцiлував i дитину дядькову. Як поцiлував – так i забув за ту дiвчину.

Ото побув вiн дома пiвроку та й задумав женитися.

Йому нарадили одну гарну дiвчину, щоб вiн ii брав; а вiн за ту й забув, що його вирятувала вiд змii, з iншою заручився.

От перед весiллям, так увечерi, кличуть на шишки молодиць. Прикликали i ту дiвчину, що вiн з нею тiкав, – хоч ii нiхто й не знав, що вона за дiвчина. Стали бгати шишки; та дiвчина злiпила з тiста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони й стали живi.