Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Тодi змiй переiхав мостом до брата, а все йому з думки не йде:

– Як то можна, щоб той малий та таке зробив?

Приходить Петрусь увечерi, каже йому пан:

– Я маю сто кобил, щоб ти менi тii кобили упас. Скоро упасеш, щоб ти менi кожну подоiв.

Пiшов вiн пасти. А панянка йому сказала:

– Як поженеш пасти, то не спи, бо погубиш i буде бiда велика.

От вiн пасе. Став дощ моросити, вiн зiгнувся пiд дубом i заснув. Коли прокинувся – нема коней. У плач. Не знае куди дiтися, – таке море стало, гори, лiс… Прилiтае панянка.

– Що ж бо ти наробив, Петрусю? Сiдай на мене.

– Я, – каже, – i так тобi докучив.

– Нiчого, я буду старатися для тебе, бо ти доброго отця й матерi. Так як удасться ця штука, то я буду тобi жоною, а як нi, то ти пiдеш додому, а я пропаду.

– Ну, добре, – каже.

Тодi сiдае вiн на неi. Лiс той упав, гори опали, конi стали знову.

– Як смеркне, – каже йому панянка, – будуть тii конi коло тебе бiгти, виб'ють перед тобою землю на сажень, будуть тебе страшити, кусати, а ти сиди, – каже, – не бiйся.

Так вiн i зробив.

Приганяе додому, пан i питае:

– Чи ж то ти, малий, конi пас? Хто тобi помагав? Кажи.

– Нiхто, – каже.

– Ну, коли ти оцих кобил попас, то тепер подоi iх, молоко принеси на кухню, спали сажень дров, щоб молоко закипiло i щоб до мене принiс.

Прийшов той до панянки з плачем i каже, що i як. Вона його навчила. Вiн так i зробив. З десять цебрiв молока надоiв i зварив. Приходить змiй i хоче його кидати у тее молоко.

– Розбирайся, – каже.

– Як, пане, оце в цiм молоцi будеш мене варити?

– Авжеж, – каже.

А та панянка його навчила, щоб вiн батька в усьому слухав, то йому нiчого не станеться. Розiбрався, улiз у молоко. Розкипiв чисто. Самi костi зосталися. Тодi змiй костi збирае, цiлющою водою кропле, зцiлив його, потiм живучою водою окропив, оживив його. Став хлопець пiд вусом – лiт двадцять йому. Каже той пан:

– Скiльки лiт ти у мене служиш. Рiк?

– Як, – каже, – рiк? Е, пане, догадайся.

– Ну, тепер, малий, як ми будемо?

– А що ж, – каже, – менi треба в казну грошi вiддати, що я позичив, а вiддай менi за службу, а що останеться, то ти доплати.

Той йому грошi вiдлiчив.

– На, – каже. – Але чи то ти все сам робиш?

– Я, – каже.

– Ей, не ти, – каже, – ну, гляди ж, догадаюся, то виноватим i тебе зроблю.