Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Гора, на якiй жила княжна, зветься тепер Дiвич-Горою…

Святе озеро

Пiшла жiнка з дочкою до церкви та десь по дорозi забарилася – давай бiгти. Прибiгла до церкви, а дзвiн на дзвiницi: «Бам-м-м!»

Жiнка з переляку як спiткнеться об порiг. Так i полетiла носом на пiдлогу. Встала: «А щоб ти провалився!» – каже.

А дзвiн був на церквi, тож як почав провалюватися в землю, пiд водою опинилася i церква, i всi, хто в нiй був. Так i стало на тому мiсцi озеро, що зветься тепер Святим.

А дзвiн, що був на церквi, в той день, коли вона пiшла пiд воду, дзвонить i тепер. Тiльки що пiд водою та не дуже чути.

Морськi люди (фараони)

Морськi люди повстали з тих египтян, що гналися за iзраiльтянами, коли Мойсей виводив iх iз египетськоi неволi, i потопилися в Чермному морi.

Коли Мойсей вiв народ еврейський через море, то Бог звелiв йому махнути на воду рукою. Мойсей махнув – i постав мiст через воду. А фараони (египтяни пiд проводом фараона) женуться за народом.

Народ через мiст – фараони й собi на мiст. Тодi Бог прорiк до Мойсея:

– Махни рукою на мiст!

Мойсей махнув. Фараони були в цей час посерединi мосту, посерединi моря. Мiст миттю зник – i iх не стало. Бог так зробив, що води зiмкнулися, i вiд фараонiв не лишилося й слiду.

Коли iх поглинуло море, то вони перетворилися до пояса на людину, а нижче пояса – на рибу. І конi iхнi, i зброя перетворилися на риб, i на рибах з коней постала шерсть кiнська, i шкура на них завтовшки з палець.

Цих морських коней ловлять i шкури з них здирають, а м'ясо коптять. А iз шкур тих чоботи шиють: води тi шкури не терплять, а по сухому носити на рiк стане.

Бог для них i iжу особливу призначив.

Вони все довiдуються, коли буде кiнець свiта, i бажають, аби вiн прийшов якнайскорiше. Коли бувае шторм на морi, тодi фараони вистрибують з води, пливуть поблизу корабля i весь час питають:

– Чи скоро кiнець свiту настане?

На це питання треба вiдповiдати:

– Вчора свiт кiнчився, вчора!

Вони були б радi, аби свiт кiнчився, бо тодi вони знов перекинуться на звичайних людей.

Інколи морськi люди виходять на берег i марширують закутi в залiзо, а зброя iхня аж ряхтить до сонця.

Морськi люди

Як-то, кажуть, впiймали морську людину, а його впiймати дуже важко, тому що будь-яку сiть хвостом розрiже, вiн у нього як пила, гос трий.