Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Приходить увечерi, дивиться – скриня стоiть:

– Дядьку, що це у вас за скриня?

– Та це брат привiз, оддав на сохран, бо до нього суддi наiхали худобу описувать. Тiльки нiч перестоiть, а завтра вранцi прийде брат та й вiзьме.

– Бреше вiн.

Повечеряли й полягали спати.

Як заснули дядько з дядиною, вiн устав потихесеньку, узяв макогiн, одiмкнув скриню, пiдняв вiко, коли баба… Вiн ii як ошелешить макогоном!.. І не кавкнула… Взяв вареник з макiтри, встромив iй у рот, буцiмто подавилась. Замкнув скриню та й лiг.

Коли це вранцi iде багатий брат iз наймитами.

– А що, брате, цiла скриня?

– Цiла.

– Ну, спасибi тобi, дай Бог здоров'я. А берiть, хлопцi, ставте на вiз.

Поставили i повезли. Багач йде ззаду та й питаеться:

– Мамо, чули, де вони беруть грошi?

Не озиваеться.

– Мабуть, заснула.

Привезли скриню додому, поставили в хатi, одiмкнули, як глянув багач, та аж рота роззявив:

– Умерла?! Дивись, жiнко, ще й вареник у ротi. Мабуть, удавилась… Подивись, вареник у ротi.

Прийшов до попа:

– Здоровi були, батюшко.

– Здоров, здоров.

– Ідiть ховать – мати вмерла.

– Та невже? Як це так? Я ж ii вчора бачив, мов здорова ж була.

– Так вона, батюшко, й сьогоднi здорова була, та iла вареники, та за iжею вмерла; iще й вареник у ротi оставсь.

– Так, може, вона вдавилась?

– Та, може ж, i вдавилась. Бог же ii зна.

– Ну так я прийду i поховаю.

Прийшли i поховали тещу.

Вночi парубок встав, пiшов на гробовище, одрив тешу, вийняв з труни, узяв на оберемок, понiс до багатого в двiр. Вiдчинив комору, а в тiй коморi в засiках пшеницi так що, мабуть, пудiв з двiстi, така, як золото. Вiн взяв ту пшеницю, розкрив, розсипав, розкидав по всiй коморi; тещу посадив у засiк, дав iй лопату в руки, а сам замкнув комору та й пiшов. Прийшов додому, лiг спати, буцiм нiчого не знае. Коли це вранцi чуе – гвалт по селу. Питаеться дядька:

– Що там таке?

– Та там чудасiя: багачева теща вночi встала, та прийшла до нього в комору, та й досi сидить у засiцi.

– А ходiм, дядьку, подивимось.

Приходять до багачевого двора, аж у нього повен двiр народу, i протовпиться трудно. Багач аж чуб на собi рве – гука до наймита:

– Бiжи, Каленику, до батюшки, хай iде, що хоче, те й робить! Оце послав Господь напасть. Бач, що воно значить, як не своею смертю вмре.

Побiг Каленик до попа:

– Здрастуйте, батюшко.