Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

– Здрастуй, здрастуй… А що скажеш?

– Ідiть до нас, та як можна швидше.

– Що таке? Що таке?

– Та прийшла баба Параска з того свiту. Вчора заховали, а вона вночi прийшла, сiла в коморi, аж у засiцi, ще й лопату у руки взяла, порозкидала по коморi всю пшеницю.

– Всю пшеницю? Всю пшеницю?.. По коморi? Баба Параска? Давайте швидше патрахиль. Семене, бери требник… Іди поперед мене та читай: «Да воскреснет Бог» та «Помилуй мя, Боже».

Прийшли… Коли якраз у засiцi… Багатий аж до нiг припада поповi:

– Батюшечко, чи не можна яке закляття положить, щоб осиковим кiлком пробить?

– Треба, треба, всенеповинно треба.

А берiть же ii хто та виносьте з комори.

Люди стоять, роти пороззявляли, нiхто з мiсця й не ворухнеться. А парубок стоiть коло дверей.

– А давайте, – каже, – я вiзьму.

Перехрестивсь на схiд тричi, обернувсь, узяв тещу та вже не понiс у хату, а прямо на гробовище; положили в труну ii, загребли; батюшка прочитав закляття, забили осиковий кiл на гробi.

– Отепер, – каже, – не встане, бо нечиста сила з неi вийшла.

Прийшли до двору. Багатий питаеться:

– А що, батюшко, чи не можна менi цю пшеницю на потребу пустить?

– Е, нi-нi, не можна.

– А де ж ii дiть?

– Де хочеш, туди i дiнь, хоч закопай, хоч спали, як нiхто не вiзьме.

А бiдний брат, що тут же стояв, каже:

– Давай, брате, я вiзьму цю пшеницю, уже що Бог дасть, те i буде. – Його зарання пiдучив парубок.

– Вiзьми, зроби милiсть. Та вiзьми й комору, будь ласка, бо як ii тепер спалить, то й вся оселя згорить.

Вiзьми все, забери пшеницю й комору.

Як почали ту пшеницю носить – дядько, дядина i парубок, та цiлiсiнький день носили до вечора, такоi насипали пшеницi, як золото. А далi вже й комору перенесли. Багач каже:

– Ну, слава Богу! Тепер збувся.

А бiдний з парубком поставили комору, позсипали в засiки пшеницю.

– А що, дядьку, буде з тебе?

– Слава Богу, буде.

Дождавшись вечора, пiшов парубок знову на гробовище. Вирив тещу, взяв на плечi, понiс до багача.

Одiмкнув комору, а в тiй коморi повно одежi: кожухи, кожушанки, кобеняки, свитки, смушки – карбованцiв на тисячу буде в тiй коморi добра. Вiн узяв одiмкнув комору, поскидав з жердок одежу, познiмав з ключок, повивертав з скринь, скрiзь порозкидав, якi взяв та пороздирав. Взяв найкращу кожушанку, синiм сукном криту, та ще й сивим смушком обложену, ту, що багатого жiнка вiнчалась в нiй, убрав в неi тещу, посадив ii в куточку, замкнув комору, а сам пiшов додому.