Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

На другий день якесь свято було. Жiнка багачева вбираеться до церкви та й каже на наймичку:

– Бiжи в комору та внеси менi ту кожушанку, в якiй я вiнчалась.

Та взяла ключ та й побiгла. Тiльки що одiмкнула комору, та аж скрикнула:

– Ох, менi лишенько! Що це за гармидер такий!

Коли зирк – аж у куточку сидить теща. В бiдноi наймички трохи очi з лоба не повискакували. Як чкурне… А надворi снiг великий – погубила в снiгу й черевики. Вбiгла в хату.

– Що там таке?

– Ох, моя ж матiнко! Баба Параска сидить у коморi у вашiй кожушанцi.

А багатий лежав на лавi. Як почув, так аж очкур[6 - Очкур – пояс або шнур, яким обтягують штани для пiдтримання iх.] у нього лопнув з переляку.

– Та невже в коморi? Бiжи, Каленику, до попа.

Побiг Каленик. Прибiга до попа i слова не вимовить:

– Ба-ба-ба-ба-батюшко! Па-па-ппа-параска оп'ять…

– А що? Що, баба Параска прийшла?

– Прийшла.

– Семене, Семене, вставай, зараз менi требник. Требник… Требник… Кадильницю берiть… Херувимського ладану положiть.

Прийшли до багача. Вiн як побачив попа, та аж чоботи йому цiлуе.

– Батюшко, чи не послать до архирея? Може, в нього молитва друга, може, в нього закляття не таке, як у вас?

– Нi, постой, постой, цей раз заховаем, i вже закопаемо у яму не так, i вже два осикових кiлки заб'ем: один у головах, а другий у ногах. Посерединi хрест зроблю заступом та херувимського ладану туди засиплю, то вже не встане.

– Оце було б i тодi так зробить, то вона б не прийшла… А берiть хто роздягайте ii та понесем.

Тiльки люди баньки повитрiщали та роти пороззявляли… Нiхто не хоче i пiдступиться – боiться. Що то воно значить, як не своею смертю умре! Хто ж пiде брати гаспидяку? Парубок стоiть коло дверей, каже:

– Давай я роздягну i понесу.

Роздяг i понiс. Принiс до ями, положив у труну, зарив, загорнув землею, забили два осикових кiлки – один у головах, другий у ногах, зробили посеред гробу хрест, насипали туди херувимського ладану, пiп прочитав молитву.

– Оце, – каже, – тепер не вийде.

– Ну, спасибi вам, батюшко. А де, батюшко, менi одежу дiвать? Чи ii спалить, чи поспродувать? Уже ii тепер не носить, бо на чортовi була надiта.

– Так, так, як нiхто не вiзьме, то спали.

А бiдний брат каже:

– Оддай менi, брате, ту одежу.

– Та й вiзьми, будь ласка.

Пiшли бiдний брат з жiнкою, з парубком у комору, набрали на оберемок одежi, скiльки можна було. Пiшли i другий раз: набрали й вдруге по стiльки ж.