Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Ото вона як причепилась до його: «Скажи та й скажи, чоловiче!» Вiн собi думае: «Хiба жiнка кому скаже?» Та й розказав, як вiн зарiзав того парубка i як той з перекотиполем прощався.

Допиталась бiдолашна жiнка та вже й сама не рада. Як таки його жити з чоловiком-душогу-бом? А тут ще й те дума: «Як зарiже й мене коли-небудь?!»

Ото приiхали вони до батька – там iх приймають так, як i треба. От цей чоловiк тут упивсь добре та й почав жiнку бити. А жiнка й не вимовчала та й каже: «А, ти того зарiзав, хочеш i мене зарiзати!.

.» А батько зараз став питати ii: що? як? Вона й розказала, що так i так було: «Вiн зарiзав парубка за двадцять карбованцiв». Тодi зараз його люди з'язали та до станового, а тодi на Сибiр.

Про вперту жiнку

Один господар мав дуже вперту жiнку. Якби то вперта, а розумна, то мiг би ще якось жити, а ця була трохи дурнувата. Що би вiн не сказав, то все не так, i зробить все навпаки. Коли вiн хоче ii словами нарозумити, то чуе:

– Так буде, як я знаю, а не так, як ти…

Бачить чоловiк, що з такою лише вiк марно стратить, i думае, як ii позбутися.

Одного разу каже:

– Завтра я пiду до мiста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарствi. Най тебе Бог боронить йти зi мною до мiста…

Не встиг вiн всього сказати, а жiнка вже, як машинка:

– Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то i я пiду.

– А господарство як? Залишиться на пропало?

– Не бiйся, чоловiче. Як господарство не з'iв пес без тебе, то не з'iсть i без мене. А я таки пiду з тобою, бо ти мiй чоловiк, а я твоя жiнка.

На другий день збираеться до мiста чоловiк не сам – збираеться i жiнка. Просить вiн:

– Лишайся вдома, жiнко, бо ти газдиня.

– І ти лишайся, бо ти газда.

Бачить чоловiк, що марна справа з нею говорити – йде. Жiнка за ним. Йдуть обое, йшли полем, а пiд лiсом треба було переходити широку i глибоку рiчку. Дiйшли вони до рiчки, а тут зустрiчаються сiльськi люди. Питають його:

– Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жiнкою йдете на ярмарок?

– Та нiкого.

Перейшли люди на той бiк, а вiн каже:

– Почекай, жiнко, я пiду наперед, а ти переходь за мною.

– А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Нi, на цей раз я пiду наперед.

– Як iдеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смiй скакати у воду.

– Таки скочу. І що менi зробиш?

– Та спам'ятайся, жiнко! Ти не вмiеш плавати.

Але жiнка не слухала. Вибiгла на середину кладки, перекинула ногу через поруччя й лише п'ятками блиснула.