Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Заробив за лiто сорок шагiв, прийшов додому, посправляв собi i дiтям одежу та й каже:

– Ну, за це лiто добре попалось. Якби ще на зиму де шагiв п'ятнадцять заробить, було б добре. Пiду, може, ще де на роботу стану.

Взяв на дорогу шагiв п'ятнадцять i пiшов. Іде собi та де не зайде в шинок, вип'е чарку, пiвшага заплатить, а пiвшага, каже, хай за вами, йтиму назад, то вiдiп'ю.

От походив, походив, нiхто не найма. Аж зустрiчають його попи з iхнього ж села.

– Здрастуй, Омелько.

– Здрастуйте, батюшки.

– Чого це ти тут ходиш?

– Та шукаю, де б найнятись.

Тiльки нiхто не наймае, думка вже й додому.

– Сiдай з нами, будеш нам коней доглядать.

От де не зайдуть у шинок, по стакану вип'ють – грошi заплатять, а Омелько як iде вже з хати, скине шапочку та:

– Що, хазяiне, квит? (Розрахувався, мовляв).

– Квит, iди з Богом.

Раз так, удруге. От попи i давай допитуватись:

– Як так, ми, кажуть, грошi платим, а ти тiльки скинув шапочку – i вже квит?

– А це в мене така шапочка, тiльки здiйму, уже й квит.

– Продай нам.

– Купiть. Давайте тисячу рублiв.

Сторгувались, забрав вiн грошi, i пiшли.

А попи як приiхали, зараз лавки стоять. Пiп поiхав товару набирати. Набрав всякоi всячини, виходить з крамницi, скинув шапочку та:

– А що, хазяiне, квит?

– Нi, пожалуйте грошi.

Вiн удруге:

– Що, хазяiне, квит?

– Який чорт квит, давай грошi!

Пiп сюди-туди, шатнувсь по знайомих, позичив десь, привiз товар додому та й не хвалиться. От зiбравсь диякон – i той тiеi ж.

Позичив десь там, заплатив за товари, привiз та й не хвалиться. Поiхав ще й дяк. Та тому вже нiде було позичити, i приiхав нi з чим.

– Що ж ви, каже, набрали товару задаром, а менi он що трапилось.

– Е, брате, воно i нам таке. Ходiм, кажуть, та вб'емо його.

А Омелько прочув це, нагострив косу i став пiд вiкном. От полiз пiп, а Омелько i зняв йому голову.

– Що, ти скоро? – питають тi двое. А Омелько нiби то пiп:

– Та лiзьте швидше, бо самому страшно.

Вони тiльки в вiкно, а Омелько й познiмав iм голови.

Познiмав, взяв одного на лавi поклав, а тих заховав. Аж ось iде солдат.

– Слухай, служивий, однеси сього попа в прiрву, я тобi десять рублiв дам.

Солдат того попа на оберемок, потарабанив. Іде мимо часового, а часовий питае:

– Хто йде?

– Чорт.

– Що несе?

– Попа.

– Неси з Богом.

Однiс солдат попа i вкинув у прiрву.

– Ну, хазяiне, давай грошi.

– За що? Вiн онде лежить! – А вiн уже другого витяг.