Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

От чуе – щось гомонить; вiн оглянувся сюди-туди, коли бiля його недалеко людей дуже багато, i все великi люди, з великими вусами й чубами, i як один у голубих жупанах, i сiдлають конi: кудись-то поiдуть. Дивом дивуеться чоловiк, що iще таких i не бачив. І перелiчив – аж сорок чоловiк.

Думае: «Е, так це-то тi гайдамаки, що у нас, у селi, кожний рiк обдирають пана; що пан розживеться, набере з людей, то вони приiдуть та обдеруть до сорочки: вози понабирають, а пан i панi повтiкають. Вони так просто iдуть – людей не займають.

Ну, так тепер я знаю, якi гайдамаки! Не дурно пан з трьох сiл iзбирав громаду i iх шукав по всьому лiсi, та й не знайшов!.. Та як iх знайти, що вони так собi живуть, що й хати не знають, самi дверi!»

Ото усi посiдали на конi, останнiй вийшов з дверець i сказав:

– Дверi, замкнiться! – І дверi замкнулися, гайдамаки поiхали.

От як заiхали вони – не стало видно, тодi чоловiк iзлiз з дерева, та за воли, i поiхав туди, до дверей. Ото поставив воли, сам роздивився скрiзь – нема нiде нiкого, вiн до дверей – дверi замкнутi були.

Вiн i каже, як казав гайдамака:

– Дверi, одчинiться!

Дверцi одчинилися, увiйшов вiн у хатку; i дуже там гарно було всерединi – а образiв на всiх стiнах! – дуже гарно!.. Стiни були мурованi, а вiкна поробленi з такого скла, що не можна було й знати, що воно таке, тiльки видно й гарно; а лавки були кругом, а бiля печi стояли засiки, понакриванi бiлими скатертями.

Ото вiн узяв розкрив один засiк – там мiднi грошi, розкрив другий – там срiбнi грошi, розкрив третiй – там золотi грошi.

Той чоловiк аж за голову ухопився: годi дивиться на усе – давай шукати мiшкiв. От знайшов, вибрав яких найкращих i найбiльших три лантухи i набрав мiдних грошей один лантух, срiбних – другий, а золотих – третiй. Ото склав усi три мiшки, зверху приклав дровами, щоб не так видно було, засiки понакривав, вийшов з хати, i дверi зачинив, i сказав:

– Дверi, замкнiться!

Вони засунулись. От вiн за батiг, та воликiв за налигач, та виiхав на шлях, та сiв на воза, та й каже:

– Гей! Соб! Цабе, помаленьку!

Поiхав собi з Богом, не поспiшаючи: аби на вечiр додому, щоб нiхто не бачив.

От приiхав додому, уже сонце зайшло, стало смеркать. Увiйшов у хату – жiнка побачила та й каже:

– О! Хвалить Бога, що ти приiхав, а то я тут турбувалася, чи не случилась тобi знову яка придибашка, що так довго не було!

– Hi, – каже чоловiк, – дякувать Богу, приiхав благополучно, iди тiльки поможи скидати дрова.