Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Газдi-хуторянину надокучило витягати вози з колобанi та й подумав собi так, що i його дорога лежить через багнище, що i його конi застрявають там, як i людськi. Мiркував вiн, мiркував i досудив так, що дасть сам побудувати мiст – скiльки б то йому не коштувало. Як досудив, так i вчинив.

А в тих краях ходив один злодiй. Коли мiст був готовий, той став собi пiд мостом i вислухував, що будуть говорити люди: чи не похвалиться якийсь великими грошима? Пересидiв злодiй пiд мостом пiвдня i вислухав усе, що говорилося.

Потiм зайшов на хутiр i каже:

– Кожний, хто переходив, дуже красно дякував тому чоловiковi, котрий дав побудувати мiст.

Газда, хоч збiднiв, та дав йому поiсти – вдячний за добру звiстку. Злодiй знову став пiд мостом i слухае, що говорять люди. А через мiст у людськiй подобi йшло Щастя з Нещастям. Спершу озвалося Нещастя:

– Чи правду кажу, братику, що той чоловiк заслужив на те, аби бути щасливим.

А Щастя сказало:

– Газда, котрий дав за своi грошi побудувати мiст, дiстане вiд мене велику нагороду: його жона скоро народить дитину, що буде щаслива: все, що хтось попросить для тоi дитини, буде сповнено й на ii слово усе здiйсниться.

Злодiй чув ту бесiду вiд слова до слова. Прийшов вiн на хутiр, i господар звiдае його:

– Ну, що говорили люди на мостi?

Той вiдповiдае:

– Сього дня, як i вчора, кожний, хто переходив, просив вам добра й мiцного здоров'я.

Про бесiду мiж Щастям i Нещастям злодiй не сказав.

Невдовзi газдиня народила сина. Злодiй зарiзав баранчика, кров'ю змастив породiллi губи, а сам украв дитинча i втiк, що й слiд його пропав.

Повставали господарi вранцi, дивляться, а дитини коло них нема. Газда перелякався, бо увидiв, що губи у жiнки закривавленi. Що мiг думати собi? Думав, що вночi жiнка з'iла сина!

Даремно небога виправдовувалася, даремно казала, що вона не винна. Суд засудив ii на страшну кару – замурувати в стiнi, аби вона там померла з голоду. Як присудили, так i було зроблено.

А лукавий злодiй з украденим дитинчам дiйшов аж до моря, став на березi й почав просити Щастя, аби там вирiс для малого замок.

І нараз появився над морем красний замок. Тодi злодiй попросив много-премного грошей. І то появилося. Вiн найняв дитинi годувальницю, а сам оженився i жив собi, як цар.

Одноi ночi жона каже:

– Послухай, чоловiче, що я тобi скажу. Як ти собi думаеш, чим то пояснити, що ми такi щасливi? Нiчого не робимо, а всього у нас доста!

І чоловiк розповiв, звiдки дiсталося iм щастя.