Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

От отаман i каже:

– Отепер, брати, посiдаймо, одпочинем i порадимося, що будемо робити з чоловiком оцим, бо вiн не один, а видно, що в його сiм'я е; як би дiзнатися?

Ото порадили: закопати на притинi два стовпи i повiсити його за руки й за ноги: хто буде йти повз нього – як рiдна, то заплаче, то тодi можна буде дiзнатись. От так i зробили: закопали стовпи i повiсили тiло, i два гайдамаки стерегли, поки хто йтиме.

А того багатого жiнка ждала, ждала – нема чоловiка, вона до брата побiгла та й братовi:

– Будь ласкавий, Охрiме, iди, шукай свого брата, бо уже, мабуть, нема його i на свiтi: з волами десь поiхав по тi грошi!

Брат з ляку аж за голову ухопився:

– Тепер же нема його живого! Я йому казав, щоб вiн сам не iхав!.

.

От запрiг конячку й поiхав туди прямо; коли дивиться – бiля притини стоiть два стовпи i висить його брат; вiн узяв i поiхав далi – кругом об'iхав i вернувся додому.

Ото й каже братовiй:

– От я бачив брата, пiди, коли хоч, i ти подивись: там на стовпах висить; тiльки не плач, не журись.

У мене жiнка плоха, то ти будеш менi за жiнку, та й будемо собi жити тихенько, однаково можна i по двi, i по три жiнки брати.

Ото вона пiшла, оддалiк подивилась та й вернулась:

– Не витерплю, – каже, – щоб не плакати!

От вiн каже:

– Коли не витерпиш, то вiзьми уберися, як панська наймичка, i набери пляшок iз вином, з медом i з горiлкою повний кошик, та йди повз тi стовпи, де висить брат, та й спiткнися, та упади нарошне, i побий тi пляшки – i плач скiльки тобi хочеться.

А як хто спитае, чого ти плачеш, то ти скажеш, що йшла вiд панiв, несла оцього добра до других панiв, i це нещастя трапилось: упала й побила усе!

Ото вона так i зробила. І як упала недалеко бiля свого чоловiка, як побила пляшки, як стала голосити, то розбiйник вийшов i став ii питати:

– Чого ти плачеш?

А вона й сказала:

– Як менi не плакати, коли оце усе панське, то що менi буде, що побила усе!

От, виплакавшись добре за своiм чоловiком, i пiшла додому…

Украдене щастя

Жив коло одного болотяного шляху газда-хуторянин.

Недалеко вiд його обiйстя, посеред дороги, лежала колобаня[9 - Колобаня – баюра.], яка не висихала. Кому восени або навеснi туди лежала путь, той мiг бути певний, що застряне в багнi, лише газдiвськi конi витягнуть його воза. А болотяно було там через те, що нiхто на тому мiсцi не хотiв побудувати мiст. Грошей, котрi надходили в уряд вiд громади, не вистачало на будову, село було бiдне, отож про нього й не дбали.