Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Та й очi йому вибрали, щоби не видiв. Що буде робити? – цапки лазить по землi.

Лазив вiн так i молився, аж тут надiйшла якась жiнка та й каже:

– Самсоне, iди цапки далi. Там буде такий дiм великий, i буде камiнь коло вугла. Помацай той камiнь, i щоби той камiнь пiдняв. Пiд тим каменем буде болото, щоби тим болотом очi помазав.

Найшов вiн той камiнь, помацав, пiдняв його, помазав болотом очi i вiдразу провидiв.

А волосся на його головi вже зачало пiдростати, i зачав вiн знов робитися такий моцний, як був.

А в тiм домi були його вороги, що волосся йому стригли, iх там було доста, i був у них баль: вони пили, гуляли й спiвали. А той дiм був на камiнних стовпах. Самсон пiдiйшов пiд той дiм i так собi подумав: «Я тепер моцний. Але вони знають, в чiм моя сила, i знов мене можуть обстригти».

Самсон найбiльше виступав проти польських панiв. Так, як той Довбуш. І тотi пани були на нього злоснi та й тому йому очi вибрали.

Пiдiйшов Самсон пiд той дiм, де пили й гуляли тотi польськi пани, хотiв вiн iм заплатити за своi очi та й за все.

Та й взявся за той стовп, та й потряс домом, та й той завалився. І Самсона там завалило, i всiх тих ворогiв побило.

Цар Давид

Давид – то був собi такий цар. І добрий то, кажуть, був цар, та тiлько не християнин. Ото ж то Господь i задумав його до пуття привести, нарядився купцем та й приiжджае до Давида купувати палац. А палац у Давида був такий, що не було кращого в цiлiм свiтi.

Ото купець i каже до Давида:

– А що, – каже, – царю Давиде! Не можна у тебе палац торгувати?

– А чому не можна? – каже Давид.

 – Та тiлько не знаю, чи будемо сватами!

– Або чом?

– А так, – каже, – купче чужоземний! Коли маеш стiлько злота, що всi моi люди наберуться i скажуть, що вони довiльнi, то палац твiй, а нi – то й не думай!

– А добре, – каже, – царю Давиде! Вели збирати народ!

Зiбрався народ iз цiлого царства, купець i веде його до iдноi гори, i як поблагословив купець тую гору, то так вона злотом i розсипалась перед ними.

Кинулися люди до того злота, понабирали стiльки, скiлько хто здужав пiдiйняти.

Ото купець iх i питае:

– Що ж ви, люди, довiльнi?

– Довiльнi, довiльнi! – закричали люди та й усi розiйшлися.

– А що, Давиде, – говорить купець, – не програв-есь може?

– Не дуже i програв! – каже Давид. – Моя земля, то мое й злото.

– Та чия хата, того й правда, – каже купець, – а все-таки треба, щоби хто нас розсудив.

– А хто ж нас розсудить? – питае Давид.